У перекладі вірменською

Одна із найвідоміших українських поезій ХІХ століття - "Дивлюсь я на небо", написана 175 років тому Михайлом Петренком, продовжує свою тріумфальну ходу світом.

Сприяє цьому громадська ініціатива, оголошена 31 грудня минулого року українською газетою "Культура і життя". Цього тижня її підтримали вірменські літератори - Гурген Баренц і Левон Блбулян (https://uk.wikipedia.org/wiki/Блбулян_Левон). 

На прохання пана Гургена (вийти на зв'язок з яким допомогла відома українська письменниця Анна Багряна, - за це їй окрема подяка) Левон Блбулян (на світлині) переклав вірш "Дивлюсь я на небо" вірменською мовою.

"Це високохудожній переклад романсу з дотриманням його формальних особливостей: суміжного римування, інтонації, виразних засобів і поетичних образів, - написав у листі до головного редактора газети "Культура і життя" Євгена Букета Гурген Баренц. - Упевнений, що вірменський переклад буде широко публікуватися в вірменській періодиці. Упевнений також, що Левон Блбулян із задоволенням буде включати цей перекладний вірш у свої наступні збірки".

"Можу з чистою совістю рекомендувати переклад Левона Блбуляна для публікації в збірнику - як один із найкращих перекладів українського романсу", - зазначив Гурген Баренц у листі.

Портал "Жінка-Українка", який також є партнером громадської ініціативи до 200-річчя Михайла Петренка "Дивлюсь я на небо", із задоволенням публікує текст Левона Блбуляна.
 

ՆԱՅՈՒՄ ԵՄ ԵՐԿՆՔԻՆ …

Նայում եմ երկնքին ես՝ խոհերի տրված.
Ինչու՞ հավք չեմ, ազատ բազե՛ մի  թևաբաց,
Ինչու՞, Տեր , դու ի՛նձ  էլ չես շնորհել  թևեր,
Որ  թողած երկիրն այս՝ սավառնեի դեպ վեր:

Ամպերի՜ց էլ անդին, այս աշխարհից հեռու՝
Բախտ փնտրելու, վիշտն ու ցավն իմ մոռանալու,
Սեր խնդրելու աստղ ու արեգակից անշեջ,
Վշտերն իմ մարելու նրանց  լույսերի մեջ:

Ծնված օրից է դեռ բախտն ինձանից խռով.
Նրա ծառա՛ն եմ ես , անտեր մի  ո՛րբ  մոլոր:
Նա՝ իմ հանդեպ միշտ չար, մարդիկ՝ պաղ ու օտար.
Ո՞վ կարող է, ախր, խորթ զավակին  սեր տալ:

Բախտից  հար հալածված՝ մի լավ օր չեմ տեսնում,
Դառնությամբ լի են սև իմ օրերը անցնում:
Ու չարքաշ այս կյանքում ես հասկացա մի բան՝
Երկի՛նքն է  լոկ ինձ  տուն ու միակ օթևան:

Դա՛ռն  է կյանքն այս  ու երբ ավելի՛ դառնանա,
Կնայեմ  երկինք, ու սիրտն իմ կըգոհանա.
Չեմ հիշի, որ բախտի ընտրյալ զավակ չեմ,
Բա՜րձր ու դեպ հեռո՜ւ մտքերն իմ կթռչեն:

Ա՜յ թե ունենայի  արծվի թևեր հզոր,
Կչվեի ընդմիշտ երկրից այս մեղավոր.
Վսեմ մի ճախրանքով , թևերս լայն բացած՝
Կսուզվեի կանչող ամպերի գիրկն անդարձ:

Թարգմ. Լևոն Բլբուլյանի

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю (Оригінал, укр. мова)
 

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко, і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна –
Далекеє небо – моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше, –
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!

Михайло Петренко