Жінка-УКРАЇНКА

***

Над
Нами
Зорепад
Між морями.
Подумки бачу,
Наосліп тлумачу.
Хвиля сягає висот.
Потім повільно звисає,
Стискається за морекраєм,
Кожною краплею чую цейтнот.
Лячно. Та схожі шукають заміну.
Тож хвиля нова обдає бригантину:
Можна уже наштовхнутися на мілину.
Та шторм відступає раптово за хвилю одну.
Легше. Минає. Та варто пливти уперед.
Златати розірвані врозтіч вітрила
Вернути човну молодий силует,
Щоглу чию без дієвих торпед
Стихія брутально скосила.
На облавку тихо тепер.
Годі й шукати мегер
З хвостами русалок. 
Цього ж замало.
Хвиль зазнає
Все одно
Й твоє
Дно.

© Сергій Сіваченко