Жінка-УКРАЇНКА

Цього року виповнюється 200 років від дня народження поета-романтика першої половини ХІХ століття Михайла Петренка. Його ювілей святкується на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради України № 1807-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році» від 22 грудня 2016 року.

Ще наприкінці 2015 року редакція газети «Культура і життя» ініціювала видання книги перекладів мовами світу одного вірша Михайла Петренка – «Дивлюсь я на небо…» і почала пошук перекладачів.

Протягом 2016 року вагому підтримку проектові надала письменниця Анна Багряна, мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА», Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України, учасники довгострокової програми «Ідентифікація Петренків», яку очолює один із нащадків поета Олександр Петренко.

Проте чи не найбільший внесок у організацію процесу перекладання зробив президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба. І от знову – новорічний подарунок від Академії – почин перекладів у ювілейному році!

На прохання Сергія Дзюби друзі з Німеччини – знана лужицька письменниця Доротея Шолчина (Шолце), член Міжнародної літературно-мистецької Академії України, та її чоловік, відомий вчений Дитріх Шолце – переклали вірш Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» німецькою та верхньолужицькою мовами. Далі інформація про авторів і нові переклади, надіслані Сергієм Дзюбою.

Євген Букет,
головний редактор газети
«Культура і життя» 

Пише оповідання та вірші верхньолужицькою і німецькою мовами для дорослих і дітей. У 1996 році вийшли її поезії для малечі, а в 1999-му вона опублікувала в Баутцені свою першу збірку оповідань «Звивисті доріжки». У Варшаві в 2005-му побачила світ вибрана проза верхньолужицькою та німецькою.

Її твори широко представлені з 1976 року в журналах і антологіях – у Німеччині та за кордоном, а також публікаціях видавництва «Domowina», яке в 2004-му випустило в її перекладі бестселер для дітей Генріха Гофмана «Стьопка-Розтріпка». Німецько-лужицький народний театр поставив у її перекладах вистави «Моє ім'я – Ерлінг» Христини Херстрем (2004) та «Платити не будемо!» Даріо Фо (2007).

Її переклади з німецької, польської, словацької, сербської, хорватської та української мов друкували в лужицьких журналах і антологіях. У 2001-му під її редакцією вийшла антологія молодої лужицької прози та поезії «Без хепі-енду», а в 2005 році – літературна хрестоматія творів про кохання «Міст між нами двома».

У 2010 році видала в Чехії, спільно з Керстін Млинкец, вибрану прозу «Пазли кола», а також у Фінляндії – антологію сучасної лужицької прози «Сліпий бібліотекар». У 2015-му видані її вірші для дітей «Басейн, повний маленьких рибок». Твори письменниці публікувалися німецькою, польською, українською, чеською, словацькою, фінською та сербською мовами.

Доротея Шолчина (Шолце) – член лужицької Спілки діячів мистецтва, Спілки письменників Німеччини, Наукового Товариства «Maćica Serbska» та Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2016). Нагороджена почесною грамотою Національної спілки письменників України (2016).

Дитріх Шолце (Німеччина) – відомий вчений, чоловік Доротеї Шолчиної (Шолце). Мешкає в м. Баутцен (Будишин). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2017).

Michailo Petrenko

Ich schaue zum Himmel ...

Ich schaue zum Himmel, ihn will ich erstreben,
Doch bin ich kein Falke, ich kann nicht schweben.
Du hast mir, mein Gott, die Flügel versagt,
Sonst stieg ich hinan, wenn die Wehmut mich plagt.

Weithin über Wolken, in ferne Lande,
Die Kräfte fordern, zerreißen die Bande,
Hinauf zu den Sternen, zur Sonne, zum Glück
Und nimmer zum Leid und zum Elend zurück.

Noch stets hat das Schicksal mich schnöde verraten,
Von klein auf mit Gram und mit Unheil beladen.
Ich war wie ein Fremdling im eigenen Haus,
Selbst meine Kindheit erschien mir als Graus.

Ein widriges Dasein raubt mir alle Sinne,
Der Jammer beherrscht mich, gleich, was ich beginne,
Die Zukunft verhüllt mir ein düsterer Flor – 
Kein gnädiger Himmel bewahrt mich davor.

Doch wird einst die Sehnsucht den Schmerz überwinden,
So mag auch die Seele Geborgenheit finden:
Ich blicke als Waise zum Himmel empor,
Erkenne da oben der Heiligen Chor.

Denn hätt' ich der Vögel gar kräftige Schwingen,
Entkäme ich all jenen irdischen Dingen.
Ich flöge geschwind wie ein Adler ins Licht,
Entschwände der Welt und bereute es nicht.
 

Aus dem Ukrainischen von Dorothea Šołćina und Dietrich Scholze

Michailo Petrenko

Hdyž do njebjes wšón zamysleny hladam

Hdyž do njebjes wšón zamysleny hladam,        
Preč ćehnje mje, za dalokosću tradam:        
Čom' njejsy, mój Božo, mi křidle dał?        
Kaž sokoł bych zběhnył so, wotlećał.        

Za mróčelemi, daloko wote swěta,        
Bych pytał sej tróšt, hdźež mje strowje wita,    
We hwězdach wo lubosć so pomodlił
A ból w swětle słónca wšu potepił.

Dóńt přichilny njebě mi, małemu dźěsću:
Běch wotročk a bjezdomny hólčec – nět zwěsću:
Tu cuzy běch ludźom a wosudej.
Štó lubuje dźěćo, kiž swoje njej'?

Wot horja a bědy wšón zasypany,
A ze styskom čas mój je přeparany, 
Dóńt lěpši mi njekiwa w žiwjenju: 
Mi domizna njebjo je – tam ja chcu!                                                                                     

Hdyž tyšnošć mje njejapcy přemóžuje,
Dźe pohlad mój k njebju, so rozjasnjuje,
Da zapomnju chwilku: sym syrota.        
Juž mysl mi lěta do wysoka.    

Haj, měł-li ja křidliska sylnoh' worjoła,
Bych wopušćił zemju, so zasydlił znowa:
Kaž worjoł bych spjerchnył, z křidłami bił          
A w mróčeli běłej so podnurił.    

Z ukrainšćiny přebasniła Dorothea Šołćina