Поезія Ілони Константинової

* * *

Ну ось і стрілися ми знову
У сірім безгомінні днів…
Твоїх очей туман ранковий
Розстане в погляді моїм…

У небі сонце весело сміється,
Промінням ніжно вуст моїх торка…
Солодкий біль знов ранить моє серце,
І знову,як тоді,в твоїй моя рука.

В обіймах любих спокій я шукаю,
Всі радощі й жалі з тобою розділю…
Та лиш світанок прийде – образ твій розстане…
Ти просто сон,та я уже не сплю.

Ми більш не стрінемось у сірім безгомінні,
І не в твоїй тепер моя рука.
Про тебе знов нагадує Чернігів,
І знову в споминах про тебе я блука…

 

Востаннє

Так гірко плаче серце за тобою!
Комком у горлі задихається кохання…
І сльози ллються із очей рікою,
В моїх палких обіймах ти востаннє.

Мене вже не зігріють карі очі..
То все була ілюзія кохання.
Я по частинкам серденько дівоче
Тобі сьогодні віддала востаннє…..

 

Твій образ

Твій образ на заплаканім вікні 
Мені так довго осінь малювала.
І я жила,немов в казковім сні,
Щодня з тобою зустрічі чекала.

Твою світлину в рамці на столі 
Учора в безнадії геть прибрала,
І на холоднім,запітнілім склі
"Прощай!" із болем в серці написала.

Душа живе,немов на ланцюгах,
А серденько закуте у кайдани.
Себе шукаю у чужих думках,
В піснях ліричних "Арії" й "Нірвани"…

Жорстокість світу,дійсність непривітна,
Похмурість днів,беззоряність ночей…
Вмира в самотині душа тендітна
Без океану лагідних очей…

Твій образ на заплаканім вікні
Мені вже осінь більше не малює.
Прийди тепер до мене хоч у сні..
Вустами серця образ твій цілую…

 

Осінній день

Осінній день..Блукаю у туманах
Стежками лісовими мрій моїх.
Я згадую тебе, моє кохання,
Твій ніжний погляд і веселий сміх.

Осінній день. Тебе я проводжала
Вітчизну нашу рідну боронити.
Листи до тебе серденьком писала,
Не знала, як мені без тебе жити.

Осінній день. Моя любов і вірші.
Заплуталась в волоссі павутинка…
До тебе йду, а жовтень тихо пише
Вірші мої на золотих сторінках.

Осінній день. Я дива знов чекаю.
Мені всміхається погоже небо.
Повернешся живим, я точно знаю,
Молюся щиро, любий мій, за тебе