Жінка-УКРАЇНКА

Народжений в громах

Народжений в громах і блискавицях,
В стрімких потоках літнього дощу,
Вогонь поповз по висохлих гіллицях
Старого дуба, що стояв віки.
Дощ не вщухав, не вщухла і пожежа,
Могутній дуб з натуги стугонів.
Гілки тріщали, як здобута вежа,
Що ворог захопив та не скорив.
Той дуб зчорнів, як одинокий велет,
Як гордий лев, самотній і сумний.
Він згадував своїх листочків шелест.
І вірити в кінець все ж не хотів.

Сон

Наснилося мені дитинство,
Таке солодке і далеке.
До щему в грудях дороге, 
Як відлітаючі лелеки.
На крилах райдуги гойдалось
Умите літніми дощами.
Я в снах ще й досі простягаю
Маленькі рученьки до мами.
Вона всміхається мені,
І пестить лагідно волосся.
Я в снах ще чую, як шумить
Дозріле у полях колосся.
А пісню родом із дитинства,
Ще довго після сну мугичу.
Такого щастя, як у снах
Я наяву всім людям зичу.

Весняний дощ

Весняний дощ цілує землю,
Дрібоче тихо по зелен-траві.
Дерева віття простягають,
Вмиваючи листочки молоді.
Іду босоніж по калюжах,
Навмисне парасольку не беру.
Тепленькі крапельки струмками
Стікають по волоссі, по лиці.
Вмита земля вдячно киває,
Суцвіттями розквітлого бузку.
Сонце з-за хмари виглядає,
Торкає ніжну, мов кришталь росу.
Заграє барвами у небі
Коромисло веселки у цвіту.
Душа, наповнена повінця,
Співає, споглядаючи красу.

Флояра

Розмовляє з нічкою флояра,
Вигаптовує зорям серпанки.
Заколише диво-мелодія,
І гойдає на хвилях до ранку.
Сон пливе на легкому човнику,
Піднебесся зоріє світанком.
Іще мить, і замовкне флояра,
Новий день уже всівся на ганку.
---
Флояра* - гуцульське - сопілка.

Дрімає сонях

Дрімає сонях на осонні,
Важку голівку похилив
На вітру лагідні долоні,
В далекі мандри-сни поплив.
Лоскоче сонечко пелюстки,
Що сяють золотом медів.
Стоїть верба в шовковій хустці,
В даль лине жайворона спів.
Цикади виграють полями,
І пахнуть полином степи.
Хліба колисані вітрами,
Дарують легкість висоти.