Жінка-УКРАЇНКА

Початок листопада на Дніпропетровщині видався щедрим на літературні події та зустрічі. Це Всеукраїнські конкурси – романів імені Олексендри Кравченко (Девіль) та «Літературна надія Дніпра», а також зустріч із молодою письменницею Анною Малігон (місто Київ).

Звичайно, молодь до молоді тягнеться: спершу Анна відвідала Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара. Нажаль, як проходила зустріч, розказати не можу, бо у заявленій програмі було вказано лише Літературний музей (місто Дніпропетровськ) та міську бібліотеку міста Дніпродзержинська. Але, за словами самої Анни, студенти зустріли її дуже привітно, а на книжки авторки був такий попит, що прихильникам своєї поезії і прози письменниця мало що могла запропонувати.

Але це до слова, бо мені таки збірка поезій «Покинутим кораблям» таки дісталася. Та ще й з автографом. «Щось у мене сьогодні настрій ліричний, – лагідно посміхнулася рудувата красуня і написала: «Еліні від Анни – на любов!» (Слава Богу, що не на кохання, бо кляте почуття працювати заважає).

Коротке слово вітання сказав Член Національної Спілки письменників України, поет Сергій Злючий. Чому коротке? А тому, що, за словами пана Сергія, краще за поета говорять рядки його віршів. Тут я з ним повністю згодна, бо перша ж поезія Анни «Близнючки» була настільки пронизливо-щемливою, що викликала безліч почуттів і подальші маленькі витвори мистецтва (у самому високому значенні) викликали у присутніх гарячі оплески. На слухачів чекав справжній поетичний феєрверк: «Равлики та жуки», «Відсутність силабо-тоніки», «Фугу»…

Поруч зі мною сидів шанований дніпропетровський поет Анатолій Шкляр. То, хочу зазначити, що жодного разу не чула від нього так багато хвальних відгуків, як про поезії Анни Малігон.

Не розчарувала і проза. Фрагмент з роману «Навчи її робити це» у виконанні Анни стосувався проблеми дитячих травм та ранньої самотності, котрі залишають незримі душевні рани, що роками не загоюються і накладають відбиток на долю людини.

Приємно здивувала кількість запитань, на які відповідала авторка  та активність присутньої авдиторії (бо іноді, під час проведення творчих вечорів, буває незручно спостерігати за інертністю присутніх...) Хоча, на мій погляд, нічого дивного в цьому немає: по-справжньому талановита особистість цікава і окремим поціновувачам, і усій громаді.

Сподіваюся, що презентуючи нову книгу (чого Анні сердечно бажаю якнайскоріше), авторка не омине й Дніпропетровщину, бо тут її чекають прихильники інтелектуальної філософської поезії та прози.

…А ті квіти, що ви можете побачити на фото, подарували Анні студенти з ДНУ ім. О. Гончара…

Еліна Заржицька