Жінка-УКРАЇНКА

©ЛЕЛЕЧА ПОШТА

Лелеки приносять згорілі листи,
Лелеча над згарищем пошта…
Пожди мене, сонце, у снах підожди –
Світанком зустрінеш кого ж ти:
Примули розтріпані десь на скарбах,
Чи може розлущений камінь?
Чечню, Дагестан, Крим, Карабах,
І Київ на лоні поранень.
Розпечена болем у небі душа
Складає листа обгоріло…
Лелеки летять. День розкуто лежав
На просторі сліз. Прострілили.
28.о3.-о8.о4.2о14

©ХРЕСТИ та МАРМУР

Гумові послуги
Грабіжницької комфортности
Слабодухим непотребом
Коржем наболіли у горлі...
Зомбі з багатоповерхової могили
У них телевізор – молитовник
А водка – господиня
Та мародерство – зарплата...
Як боляче бути солдатом
Тим пак добровільним
Отам ескулапи на вибухах
Кульбабки в кровотечі
Приростають камінням до неба...
Окультний цербер
Фінальну голову втрачає
Розсіює попіл в дитинство
Довіку підвішений біль
На шиї латинню
Пентаграма помсти...
Днеславня тюрма
Крихтами древности
Опалим кострищем...
На костурі розпач
Мужність ридає
Заздалегідь постаріла
Ні не здалася
Діти над батьком
Купались сльозами
Хрести та мармур...

©БОЖЕ, ПОМИЛУЙ ТИШУ!

Дихання в смороді втоми
Прейскурант «пальоний»:
З курантів чорної доби
Сиплються двохсоті гроби
З пересмаженим цукром –
Отак гуляють укри!
Долар зверху, лялька знизу
Піддай, брате, хмизу
Буде салямі з рашистів!
Грифони з хлібом
Гнилі повзуть риби
По проспектам річки.
Там Нельсон Мандела
На човні борошно меле
Воскрес білолицим
Він став волонтером.
Батько хресний
З походу вернувся:
Вервечка в грудях
Та сонце на плечах.
День не мовчав,
День відстрілювався:
Залишив ноги
На тілі бою.
Землю не залишимо хворою:
Окупант стане хвоєю,
Диктатор хвойдою,
А Україна ж – ВОЛЕЮ!
Армія янголів
Херувим Білий янгол –
Новоросців дострілюють
Бо в Яроша вірують.
Гулі, гулі, летіть в Москву голуби
Там Ольгини короби
Її візьміть іскру
Летіть під стріхи
За загиблих мститись.
Своє нутро дотрахує
Кремлядська педофелія
Бо все воно так і є:
Трунар ленін
Гостя живцем чекає –
У мавзолеї риє кігтями могилу.
Узуйся в бахіли
Кремлівська стіна упала
Дума пішла на сало.
Точить шаблю кіборг –
Годуватиме рибу
В Гостинному морі
Трикольорними орками,
За очі вдовиці сльозами змоклими!
Прийшов ранок з поля
Омитий любов’ю
Охрещений ладом –
Вогнем наша правда!
Ворог на добриво!
На добре слово
Батьків благословення
Посіють нові зерна –
За дамаську сталь міцніші!
Боже, помилуй тишу…

©РУСАЛЬНИМ ХОЛОДОМ

Під тьмою висіється сніг, хоч темінь – сумнів,
На рукояті свіжий хрест і біль безсоння.
З твоїх долонь хоч пити степ. Йде гріх відлунням –
Зібрати б з горя сьомим днем предвічний сонях.
Можливо радість розлили в розбитий келих,
Та щось тривожиться без сліз, крізь пагін в настрій.
Не оприлюднені стежки, русалчин берег.
Русальним холодом по склу шкребу надщастям.
Надпитим голосом братів - броня кістками,
Потягне вітер в небо дим. Спинюсь посеред.
Там опадуть слова на дно, а тіло в камінь,
Коли заквітчаний життям свій тягнеш жереб…

©СВЯТИЙ ХРЕЩАТИК

Я викреслюю себе наніц
із адекватної поведінки
гарантуючи замурзаній бруківці
свіжу та непорочну зброю,
щоб завчасу закричати випалом
по важкоартилеричних фізіономіях
недодуманої тимчасовости!
На медичних хрестах
розіп’ята Марія,
На хребтах барикад
освятилися кров’ю невинні:
охрестився Хрещатик святий.
І він струменем збитий із ніг –
впав на камінь молитись.
Онде пастирі-хрестоотці
із дітьми одягалися в кулі –
то неспокій поцілював наскрізь.
ніч вороже огнищем гарчала,
попіл сіявся юною смертю...
Вгору сонце вкотилось руде –
закипаючий біль серцями.
У глевкій, під щитом, самоті
із прикушених губ кожну мить
чулось силою слово Тараса…
дим та сльози гаспидних стежок
Бог у касці, броньовані груди.
В Книзі Слави помітки з полів
молоком відписались живому...
Сухо в горлі від вибуху днів,
від задухи пекельного ранку:
перемога дзьобала з руки
настрій в суміші із глюконатом.
МИ ДАВНО БЕЗІМЕННІ –
Свічі. Квіти. Хрести. Лампади…
28.02.-24.03.2014

©КНИГА РУТ. РОЗДІЛ 5.

Ніби Гелен Келлер, – «я буду, я знаю, я вірю», –
І навпомацки букви цитую долонями вшир;
Це моя діагностика – власний синдром і вимір,
Як розплющене серце судомою б’ється із нір,
Прорубавши шляхи крізь покірний санскритський вузол.
Саркастичні актори благають благих відчуттів.
Колісницею неба щоденне сонце угрузло
На мечі рукояті поневолених судьбами дів.
Доки дотиком пальців шукаю на лініях ніжність,
Доти надто на прикус кров гірка і знесолені дні.
Розчиняються руки… наскрізь мене думки узбічні
І у кухлі благань сльози помсти мої мовчазні.
Запророчу сліпим на обмані своїх віддзеркалень –
В полі згнив оберіг, та й ненависть мене притомила.
Дослідили сліди – глина знов перетворена в камінь,
Моя кров – у вину, в непорочні хліба – моє тіло.

Володимир Вакуленко-К.