Вірші раптові і щирі – як спонтанний видих. Як емоція. Тому проживаються і тому тримають. Скептики кажуть, що дівчата часто пишуть про депресію, плутаючи її з поганим настроєм. Я би сказала, що дівчата часто пишуть про душу і ї відтінки – хтось краще, а хтось відповідно – гірше. Для мене вірші молодої авторки Люби Копоть – сповідь перед самою собою. Виразно відчута думка і емоція, оформлена в поетичний текст. Тому її читається, уявляється і переживається.
***
моїми помилками, зайвими спільними митями
стерті ми. вбиті ми.сум перейшов на розпач,
дощ перейшов на сніг.
було мало тілесних втіх.відполіровані емоції блищать, як нова копійка.
чомусь усе дуже стрімко.кожного дня нова амнезія, новий листок,
старі береги, нові причали.
відійшли і почали.з колишніми,з минулим
попрощалися.збагнули.
***
Здається, що здоровий глузд десь відлетів.
З тобою стала зовсім нездорова.
Залишилося пережити кілька снів.
Залишилося пережити ще три слова...
***
Хочу ходити
голою
босою
по морозі
Хочу упевнитись
що нам не по дорозіЯ хочу ноги
до крові
стоптати
Я хочу бути глухою
і не знатиУпасти на землю
я б хотіла
щоб боліло
не душа
але тілоЯ хочу на сонці
горіти
сплавлятись
щоб ти вже не міг
торкатисьЯ хочу росою
світанком
шматком неба
упевнитись
що мені вже тебе
не треба
***
Завішуй нами стіни.
Зав'язуй снами очі.
Даруй мені образу.
Вбивай мене щоночі.Будь заходом на сході.
Будь кавою у чаї.
Души мене коханням.
Втопи мене в печалі.Будь криками у тиші.
Будь ніжними словами.
Будь бурею в затишші.
Будь нами...