Жінка-УКРАЇНКА

«Чи варто було вмирати,
щоб рятувати вбитого?»

Бруно Ферреро «Двоє друзів»

Відома аксіома: якщо ти не прощаєш вад ближньому, то залишишся без рідних та друзів. Але, читаючи книгу Світлани Талан «Мої любі зрадники», тішиш себе надією, що казка все ж таки відбудеться і все закінчиться добре. Хоча інтуїція дорослого підказує, що у нашому житті рожеві окуляри – річ незручна та непрактична: дуже часто треба замінювати скло, яке не витримує пресингу жорсткої  дійсності.

Сучасні тлумачні словники визначають, що «зрадник – це людина, яка порушила вірність кому-небудь або не виконала борг перед ким-небудь». Але поняття зрадник, як і герой, відносні. Хтось може посперечатися, але це так, особливо в історичній площині. З другого боку, − зрадник – це особистісне, коли той, хто зрадив, відчуває себе зрадником. Дозволю собі привести біблейський приклад: коли Іуда довідався, що Христа засуджено на смерть, то зрозумів всю ганебність свого вчинку, покаявся і повернув первосвященикам тридцять срібників. Але слід продовжити цю відому усьому світу історію. Іуда, не покаявшись у смиренній молитві, зневірившись та відчувши холод відчаю та безнадійності, пішов із життя слідом за зрадженим їм Христом. До чого у літературній рецензії посилання на біблейську історію, скажете ви? Відповім. Історії із життя, які покладає в основу своїх сюжетних ліній талановита українська письменниця Світлана Талан, пронизані біблейським духом та переспівами. Хоча ці історії дійсно життєві, знаю зі слів самої письменниці. Як фантом майбутнього сюжету мов би виникає із випадкової зустрічі, розповіді полуночного попутника, мимовільного образу, який промайнув повз письменниці на вулиці… Біблейські сюжети та обличчя живуть серед нас, і в цьому нас за допомогою художніх образів, вплетених у сучасний сюжет, переконливо переконує письменниця Світлана Талан.

Поняття почуття до ближнього – це як би основа книги «Мої любі зрадники», її сюжетної лінії, фундаменту всієї розповіді. Почуття до ближнього, за задумом письменниці, це таке диво, що  може виникнути тільки на основі взаємоповаги, взаєморозуміння, взаємодопомоги. Взагалі, слово «взаємний» говорить про діаду у сприйнятті ситуації чи іншої людини, що дійсно є важливим, коли відносини будують кілька осіб. Любі мої зрадники … Це як обожнювальна ненависть, як сипучий пісок та м’яка глина, як яскравий сонячний світ та мерехтливий маяк у туманній ночі. Протиріччя та невизначеність, тиха любов та спалахи пристрасті,  довгі проміжки часу  та миттєвість секунд, які ніколи не повернеш…

         На жаль, коли у людей, навіть дуже близьких, виникають протиріччя, вони здатні тільки звинувачувати один одного, а не шукати виходу із ситуації чи позитивно спонукати один одного подолати образу. Особливо, якщо це стосується взаємин, які отруєні таким негативним явищем, як наркотики. Взагалі-то у наркотично залежної особи піраміда основних життєвих правил як би повертається догори ногами: в ній є любов, відданість, почуття обов'язку, прихильність, почуття провини, але вони якість штучні. Змінюється також у наркомана і картина світу, яка є по-суті фундаментом формування позитивного відчуття життя. І те, про що я згадала − тільки верхівка айсбергу життя наркомана. Взагалі-то, через наркоманію загинуло багато гарних людей, які через викривлене ставлення світу, паски суспільства та сприйняття ворожості інших людей (часто, до речі суб’єктивне), покидали життя як примари… Чи були вони на цьому світі, чи ні… Залишилися тільки розмиті байдужістю спогади балакучих сусідок, бо рідні часто не хочуть рефлексувати щодо минулого своїх любих зрадників…

Світлана Талан у своєму романі не дає згаснути полум’ю сімейної солідарності при виході із життєвих криз. Письменниця залишає нам надію на те, що ініціатива, воля, бажання все робити спільно, переживання разом як добрих подій, так і поганих, підтримка одне одного – це запорука того, що сімейні негаразди, які досхочу погуляли по вашій родині, наразі залишать ваш дім та дадуть можливість жити спокійно та достойно.

Письменниця дає нам урок толерантності: прагнення почути, зрозуміти думку одне одного, навчає мати здатність зробити крок назустріч любим зрадникам, простити їм образу і не вертатися до неї ні в думках ні у вчинках, дає підставу вважати що обурених та зневірених зрадників буде менше на нашій землі. А будуть тільки любі мої… Хоча… Окуляри з рожевими стеклами потрібно все ж зміцнювати… Щоб черговий раз не розбилися, коли пролунає  фраза «мої любі зрадники».

Ольга Рєпіна