Жінка-УКРАЇНКА

Кажуть, геніями народжуються. Але ніхто не пояснить, чому тавро «геній» дають посмертно. Чому по життю треба йти босоніж тернистим шляхом, зневіритися в Бозі, зненавидіти старість або не дочекатися її, аби потім посмертно звучати на спраглих правди устах. А може воно того варте?

Символічно, але щоб стати поруч з Отцем, Син його був розіп'ятим. Босим ходив піском і камінням, робив чудеса з душами і тілами. Бо воно того варте!

А ще − «…першим було Слово…». І тому сила така у Слові, сказаному обраними. Те слово переслідує душу, винуджує не мовчати, витрушує на папір все недомовлене і перемислене. Байдуже, що довкола інакодумці, поміщики і зрадники. Інакше не можна, бо тоді нестимеш інший хрест − власної неповноцінності та зради самого себе. Шевченко не міг бути іншим, бо став обраним.

Кажуть, генії – диваки, навіть трохи божевільні, чимось одержимі.

Можливо. Це теж велич, тільки вже не слова, а духу: втримати ті дивацтва в собі, не перейти тонку межу і не збожеволіти остаточно. А якщо й збожеволіти, то щоб стати щасливим. Може воно того варте?

Шевченко був одержимим – ідеєю, свободою і правдою. Ніяких дивацтв, бо Він – обраний Богом і Словом. Певно тому геном «Шевченко» народжується, відроджується і множиться з кожним поколінням українців. Бо ми того варті!