Жінка-УКРАЇНКА

Дзвінок у двері. Ще і ще. Хтось так нетерпляче вителенькував тим дзвінком, що Петрові аж затрусилися руки.

- Сонце моє, що робити? Це ж дружина, це вона так видзвонює, я знаю! – голос у Петра, як і  вигляд його переляканого писка, з кожним словом ставав все жалюгіднішим. А його сонце, його Галя якраз тільки розляглася - грайливою кішечкою - напівперек ліжка. Несміливий Петро навіть не встиг звільнити її пружне тіло від чорної шовкової білизни. Галя ще жила гарячою уявою, як палко вони будуть кохатися – аякже, за цю білизну вона віддала таку купу грошей, а все щоб приборкати свого боязкого Петрика. І от тільки стала добиратися до свого несміливого ведмедика, тільки почала визволяти його від усього зайвого... А на маєш – не встигли почати – і все вже так трагічно закінчується... От облом - так облом! І чим він думав, бовдур сопливий! Все треба організовувати самій, абсолютно все! Поки звабиш того хлопа – то легше вагон з макаронами розвантажити. Такий мужик пішов ніякий! І так йому ж нічого втрачати, і жінка у нього стерво, і мотузки з нього сукає – та поживи для себе хоч раз!

Дзеленькання дзвінка таки привело Галю в чуття.

- Так, слухай, гукай до неї, що ти вже йдеш, що ти готуєш їй сюрприз!- Галя спритно зістрибнула з ліжка, миттю одягнулася, вхопила у руки першу ліпшу шматину, яка лежала в кутку, і кинулася відчиняти вікно. От халепа, мало не скинула на підлогу нещасних півтора вазонка з покаліченими сухими цурупалками стебел (ото ґаздиня тут порядкує – миттю пролетіла зловтішна думка). Так, порядок, згребла розсипану землю в жменю....

- Та іди вже, відчиняй! – гаркнула на напівпритомного Петра. – Скажеш дружині, що запросив мене з сервісу, вікна мити! Ворушись, ворушись, бо вона тебе приб’є! – останній вигук привів Петра в чуття.

Галя - у всій красі - стала на підвіконня і заходилася витирати скло. «О, а там такі мужчини ходять по вулиці, ммм, о, навіть мене побачили, усміхаються - відразу обидва» – від таких спостережень обличчя цієї спритниці розквітло вічно живою надією і радістю – «Нумо, нумо, ходіть сюди, хлопчики, ще не все пропало! А цікаво, чи видно їм мою білизну знизу? От холєра, ще задалеко вони, хай но трішки ближче підійдуть!» І Галя прогнула свій точений стан у вікні,  аби картина для споглядання стала ще апетитнішою...

А внизу по вулиці дійсно прогулювалися двоє молодиків – колєги, які вирішили разом попити пива та помилуватися нарешті світом,  відірвавшись від сім’ї і від роботи. Весна нарешті стала дихати теплом, дерева проясніли першим зеленим посміхом, а небо яке піднялося високе! Ох, добре жити навесні. Наробив би якихось дурниць, закохався би по самі вуха!

Під такі озвучені мрії, наче диво наяву, на другому поверсі сусіднього  будинку, просто над супермаркетом, відкрилося вікно і ... свіжа і рум’яна, наче саме сонце, жінка, стала на повен зріст і почала махати хлопцям рукою... Овва, але так не буває, щоб тільки вголос сказав – і тут же тобі – на!

- Ігорку, та ти здурів! То вона вікно миє, де б вона тобі ще й рукою вимахувала! Те ж мені, Дон Жуан знайшовся, дівки йому просто під ноги падають! – отямив товариша Стефко.

-  Та вічно ти ні в шо не віриш! А дивися, гарна яка! Та ні, то таки правда, вона махає мені рукою! О, і я їй помахаю! – Ігорко знову розплився  у посмішці і завороженими очима приліпився до зграбної фігури у вікні.

Тим часом у квартирі на другому поверсі розгорталася сцена – ні , не ревнощів, це швидше була жива ілюстрація до картини «Дев’ятий вал» в умовах малометражного житла. Дружина Петра, набравши високих вольтів напруги від самого очікування під дверима, накинулася на благовірного мало не з кулаками. Зірвала зі своєї шиї тонкий шарф (а він, зараза, модний, з моністами на френзлях!) і давай кропити коханого Петрика, той тільки ледь-ледь встигав щось вигукувати і поойкувати.

Безстрашна Галя  на мить завмерла у вікні, почувши Петрові зойки та крики, але мужньо продовжувала грати роль. Коли пані Олена ( а так звали Петрову половинку), як воїн Чінгачгук, в бойовому запалі з погрозливими криками увірвалася до спальні, то від побаченого ледь не зомліла.

- Що та курва робить на нашому вікні?

- Кохана , та я хотів зробити тобі сюрприз, я ж хотів, аби ти ручки свої не трудила. От бачиш, людину із сервісу прислали, вона і вікна помиє, і підлогу напастує – засокотів Петро,  вхопивши за соломинку порятунку.

-То чого вона так вирядилася? – не вгавала дружина

-Та хіба я знаю? Може, вони там добре заробляють у тому сервісі? – забелькотів Петро.

-От де люди, кажеш, заробляють ? – пані Олена вмить перенеслась у практичну площину, - а чого б тебе туди не відправити? Може я нарешті дожилася б до елементарної норкової шуби? А то з тебе ні грошей, ні задоволення!

Галя вся аж завмерла при таких коментарях. Вона тепер стала розуміти, чого Петро так боявся з нею зійтися . «Сопливе і ніяке! От воно що! Може й краще, що так сталося!» Пора брати ситуацію в свої руки :

- Я перепрошую, мабуть, буду зараз заважати вам, то якщо дозволите, я піду . Маю замовлення ще у супермаркеті і  в сусідньому під’їзді. А як буде потрібно, то ви зможете задзвонити на фірму. А вікно  ваше уже чисте. – із сяйливою посмішкою Галя легко спустилася з підвіконня, не забувши перед тим зробити багатообіцяючий кивок хлопцям на вулиці.

Не даючи оговтатися пані Олені і сторопілому Петрові, Галя миттю вифуркнула за двері,  спустилася сходами на вулицю – і щасливо усміхнулася весняному сонцю. До неї наближалися «молоді, симпатичні» – хлопці,  які  махали їй руками. Весняні надії розквітали  і неслися разом із теплим вітерцем – бунтуючи серця, ворохоблячи кров...

Галя радісним жестом змахнула у відповідь своїм шанувальникам отою шматиною, якою витирала вікно. Вона чомусь залишалась у Галі в руках

..... і на сонці у всій кольоровій красі  –  прапором весняної надії - розгорнулися Петрові сімейні труси, які вона так спритно встигла стягнути з невдалого коханця, а потім успішно протерти ними шибку...Назустріч сонцю, назустріч весні...

Любов Долик