Жінка-УКРАЇНКА

         На одній кухні мешкав синій чайник. Він був дуже-дуже старий, закоптюжений, емаль на ньому вицвіла та давно вже не виблискувала. Чайник так довго жив у цій оселі на кухні, що йому здавалось він знав всі кухонні речі з часу свого народження.

         Одного разу, поставивши чайника на вогонь, хазяйка раптом звернула увагу на те, який негожий став її улюбленець.

         – Ото ж тобі, – сказала вона, треба його замінити! А то хтось прийде у гості, так соромно запропонувати чаю!

         Чайник так засумував, почувши це, що цього разу кип'ятив воду значно довше.

 – Та що ж це таке! – знов обурилась хазяйка. – Ні-ні, треба його поміняти!

Через кілька днів вона принесла додому красиву коробку, поставила її на стіл та, відкрив кришку, дістала новенький, виблискуючий дзеркально-нікелірованими боками чайник.

         − Який красень! – побачивши новачка, відразу заговорили тарілки.

         − Дійсно, красунчик! – дзенькнули кофейні чашки.

         – Ой, він такий же блискучий, як і ми! Це наш родич! – загомоніли срібні ложки.

         – Коли б він був таким же добрим, який він красивий, – відізвався мудрий старий ніж, котрий багато бачив у своєму житті.

         Всі зашикали на нього, а синій чайник зітхнув і намагався зробити так, щоб бути як найменш помітним.
 

         А тим часом хазяйка запалила плиту, налила у новий чайник води і поставила його на вогонь.

         – Ай! – заволав чайник. – Обережно! Що ви робите! В середині мені холодно, а дно занадто пече! Дивіться, я вже запотів!

         Посуд здивувався.

         – Але ж ми тут усі служимо людині і повинні терпіти і вогонь, і воду, – сказав великий горщик, у якому завжди варилась гарбузова каша.

         − А я не буду, не буду терпіти! – верещав красень.

         З нього почала вириватися пара, кришка високо підстрибувала, вода вилилася із носика і ледве не загасила вогонь. Плита зашипіла, зашкварчала...

         Тут прибігла хазяйка та схопилась за ручку чайника.

         – Ось, тобі, мучителько! – скрикнув новачок і обпік хазяйці руку. – Не будеш більше катувати мене на вогні!

         Хазяйка ойкнула та кинула чайник на плиту. Через хвилину вона загорнула руку у ганчірку і знову підняла чайника, щоб налити окропу у порцелянову чашку.

         − Ой, – раптом тихесенько дзенькнула чашка. – Боляче... 

         Потім вона розпалася на дві половинки.

         − Це ж моя улюблена чашка! – обурилась хазяйка.

         Вона уважно подивилась на металевого красеня.

         − А знаєш що, любий, – звернулась вона до нього, – йди-но ти у коробку!

         − Ур-ра-а! – зрадів увесь посуд.

         А старий синій чайник, відмитий та натертий, через десять хвилин старанно кип'ятив воду для своєї хазяйки.