Жінка-УКРАЇНКА

Дехто творить шедеври руками, а хтось – думкою та словом. Поет – це особливе покликання, дар із Небес, який дається не кожному. З-під його пера на папір лягають здійсненні та не реалізовані мрії, уривки з життя, з нашої з вами злободенності, чи не усе, що автор бачить довкола себе. А ще нерідко відкривається внутрішній світ людини, її духовні цінності. Без перебільшення однією з талановитих представниць сучасної поезії є мешканка Новолинська Світлана Костюк.

Поетеса є переможцем багатьох літературних конкурсів, автором десятків мелодійних пісень та сотень чудових віршів. Розпочавши писати ще у дитинстві, вона донині творить чарівну мелодійну поезію. Нещодавно мені вдалося побувати на творчому вечорі Світлани Степанівни, на якому вона приємно дивувала своїх друзів та шанувальників своїми паростками любові, смутку, щирості та життєрадісності. Про будні своєї творчої діяльності поетка охоче розповіла на шпальтах «МК».

– Світлано Степанівно, коли ви почали писати свої перші вірші?

– Писати почала рано, з молодших класів школи, але не зізнавалася нікому про це. Ховала блокнотики, щоденники... Вчителі довідалися, що я пишу вірші, коли прочитала свою поему на випускному.

– Яким темам присвячені вірші з вашої ранньої творчості? – Першими були вірші про Україну та красу природи. Пізніше написала про перше шкільне кохання... Навчаючись у десятому класі, уже друкувала свої вірші у районній газеті під псевдонімом.

– Коли, зазвичай, у вас з’являється натхнення творити щось нове?

– Натхнення з’являється найчастіше, коли сумно, коли важко на душі, коли хочеться поговорити з собою, відчути енергію космосу і чогось неземного. А ще під час дощу, під час цвітіння яблунь, під час осіннього листопаду. Головне - не лукавити. Моя муза дуже вимоглива до мене. Коли роблю щось не так, мені не пишеться. Вона не хоче, щоб я йшла на керівні посади, пробиралася в політику й задумувалася про участь у якихось конкурсах. Моя муза любить тишу, спокій та відвертість. Коли я втікаю у творчу самотність, муза починає в мене вірити. Пишу не задля участі та перемоги в якомусь конкурсі. Для мене є важливим, коли я читаючи вірші, бачу очі людей, що перебувають навпроти.

– Над чим ви зараз працюєте?

– Зараз пишу про те, про що не можу не писати, про те, що спалює мене зсередини, про що кричить та про що мріє душа. Я досі вмію вигадувати казки і навіть вірити в них... Нині працюю над новою книгою поезій, де буде багато про майдани, які проходять крізь наші душі, про загальнолюдські цінності, про усе, що хвилює та насторожує, про Україну, кохання та мрії. Мрію видати книгу для дітей. Хочу, аби моя поезія була сповіддю, молитвою, ліками, чимось високим, чистим, щирим, справжнім.

– Відомо, що ви присвятили чимало своїх поезій українському Євромайдану. Що ви намагалися донести читачеві у своїх віршах, присвячених Революції гідності?

– Коли почався Євромайдан у Києві, люди почали писати оптимістичні вірші про перемогу людей на корумпованим режимом. А я творила сумні та невеселі роздуми. Я вивчала обличчя і людей, читала вірші, робила документальні зйомки, спілкувалася з учасниками акцій протесту, а нічним потягом поверталася додому. Вірші писала від почутого, побаченого, пережитого... Ті, хто кричали на трибунах мене не вельми приваблювали. Від багатьох відчувала фальш. Натомість захоплювалася простими людьми, тихими патріотами, тими, хто думав не про себе, а про те, як змінити нас, життя, країну... До прикладу, вірш «Голос небесного сотника» присвятила своєму покійному землякові Сергію Байдовському, з яким була знайома особисто. Це була чудова людина. У нього було загострене почуття справедливості. Влітку у Сергія мало відбутися весілля, до якого він не дожив… Його ім’я тепер носитиме школа у селі Соснина, де покійний навчався.

– Нещодавно ви зустрічалися зі своїми читачами у «Книжковому дворику», що у Львові? Що пов’язує вас з містом Лева?

– Презентації усіх моїх книжок в першу чергу відбувалися у Львові. Книгу «Наодинці зі світом» я презентувала у театрі імені Марії Заньковецької. А книгу «Листи без конвертів» – під час минулорічного Міжнародного форуму видавців. Усі мої перші книжки я спершу виносила на розсуд читачів із Львівщини. Тут я відчуваю до себе дуже добре ставлення. Завдяки львівському інтернетсайту «Поетичні майстерні» я знайшла дуже багато друзів у Львові.

– Під час вашої зустрічі з читачами та колегами ви розповідали, що ваші рідні допомагали вам у підготовці книг. Про які збірка йде мова?

– Дві книги для дітей "Про що шепотіли листочки" і "Маленьке диво" – це наші спільні сімейні проекти . Я – автор віршів, чоловік – художник та автор ілюстрацій, а син здійснював комп’ютерний набір. Одну з цих книг перекладено польською мовою. Втім, у нашому краю ці книги наразі немає змоги надрукувати та випустити у світ. – А ще ви створюєте літературні пародії. Розкажіть кількома слова про цей напрямок вашої творчості?

– Літературні пародії на вірші відомих українських поетів починала писати під псевдонімом Параска Коливашаласка. Бо жінку-пародиста сприймають не так, як чоловіка-пародиста. Чоловіки багато що дозволяють собі, і в еротичних віршах, і в пародіях...Моя Парася мусила бути делікатнішою. Книга теж, мабуть, буде виходити під псевдонімом...Цікаво, як на неї відреагують...

– А прозу ви теж пишете?

– На прозу ще не налаштовуюся, ще не виплакала не виспівала всього як поет. Ще душа молиться віршами...

-Дякую вам за бесіду.

Довідка «МК»:

Поетеса Світлана Костюк працювала у забрудненій зоні кореспондентом районної газети та директором школи у Іваничівському районі.

Вона є автором книг поезії "Спалахи душі"(1998), "Наодинці зі світом" (2012), "Маленьке диво" (2012), "Листи без конвертів"(2013). Поетеса друкувалася у колективних збірниках "Перевесло", "Мамина криниця","Натхнення", "Мелодії осіннього дощу", "Вінтаж", "Сто творів, які варто прочитати цього літа", "Чатує в століттях Чернеча гора". А ще її твори надруковано в зарубіжних альманахах: "Погляд"(США), "Русское литературноe эхо" (Ізраїль), в журналах "Дзвін", "Дивослово", "Педагогічний пошук", "Дніпро" та "Ангелятко".

Світлана Костюк – переможець літературного конкурсу ім. Леся Мартовича, дипломант Міжнародного конкурсу "Зірка Полин", лауреат Міжнародного літературного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча гора"("Склянка часу"), переможець літературного конкурсу "Сто творів, які варто прочитати цього літа".

16 травня 2014 року стала переможцем Всеукранського конкурсу ім. Мартовича за книгу поезії, а також лауреатом Міжнородного конкурсу до 200-річчя Шевченка. А ще є автором понад сорока пісень, написаних разом з композиторами О.Каліщуком, О.Первовою-Рошкою, О.Охріменком, О.Пенюк-Водоніс.

Нині поетеса викладає українську мову та літературу у вищому професійно-технічному училищі Нововолинська та Будятичівській загальноосвітній школі. За роки своєї творчої діяльності поетеса брала участь у Міжнародному польсько-українському проекті "Школа в громаді, громада в школі" та у Міжнародному конгресі "Література та мир" в Пакистані.

Юрій СКОБАЛО,
газета «Міліцейський кур’єр» 12 червня 2014 року