Жінка-УКРАЇНКА

Мати

Хіба ж вона думала, знала, 
Що в долю ввірветься війна.
Ростила сина, плекала
Без батька, одним одна.

Високий, стрункий, завзятий
З Майдану – гайда на Схід.
– Матусю, не довго чекати…
Й розмило дощами слід.

А вже через місяць тривога
Постукала жінці в вікно.
– Вас син тепер десь біля Бога,
Убили бандити його.

Сказали, що він загинув,
Та тіла ж нема ніде.
І мати єдину дитину
Картоплю копати жде.

Листи 

Я тебе не зігрію
На далеких вітрах.
Хоч і маю надію, 
Та гнітить мене страх.
Сталось щось неймовірне –
Не під силу мені
Чути знову і знову:
«Як він там, на війні?».
Я не знаю, не знаю!
Тільки плачу й молюсь.
І щоночі страждаю,
І щоднини боюсь.
Телефон дуже рідко
Голос чути дає.
Я тебе не зігрію.
Я не там, де ти є…
Тільки пташкою долі
Надсилаю листи,
Бо причали любові
Там де ти, там де ти.

Тетяна Череп-Пероганич