Жінка-УКРАЇНКА

Іванна Стеф’юк – особистість неординарна і цим неабияк цікава в українській сучасній літературі. Все, за що вона береться, виходить у неї і талановито, і красиво, і потрібно. Чи то нова поезія, чи то нова проза, чи то… нова книга. Спілкувалися з письменницею саме з цього приводу.

Нещодавно вийшла друком книга про Марка Черемшину, одним із авторів-упорядників якої є Ви. Що це за книга? В чому її цінність для українського читача?

Книга «Марко Черемшина у спогадах, матеріалах і документах» - новітнє і досить ціннісне видання. Стосується воно життя і творчості знаного новеліста Марка Черемшини і містить спогади, маловідомий епістолярій письменника, а також класичні та новітні дослідження творчості цього автора.

Базові дослідження у цьому напрямку належать науковцям М.Зерову, А.Музичці, Ф.Погребеннику, О.Гнідан, Р.Піхманцю та багатьом іншим авторитетним науковцям, які здійснили цінні наукові дослідження творчості Марка Черемшини. Проте до читача творчість цього письменника доходить з запізненнями – видання творів датовані 60-70-ми роками минулого століття, не бачимо цього письменника і в шкільній програмі (виняток становлять години літератури рідного краю для шкіл Івано-Франківщини), більшість фактографічних матеріалів (як-ось щоденник письменника, листування) збережені вкрай погано і тому відомі лише частково. Бракує і доброго літературного портрета Марка Черемшини, адже говоримо не тільки про самобутнього автора-філософа, але і про непересічну особистість складної і глибокої душевної організації.

Книга, впорядкована колективом Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини – то свого роду фундамент подальших досліджень, адже містить велику кількість наукових та архівних джерел як для наукового аналізу новелістики письменника, так і для мистецьких інтерпретацій цієї творчої особистості.

Директор музею Черемшини – Руслана Кірєєва – особисто робить дуже багато для того, щоби білих плям у вивченні життєвого і творчого шляху Марка Черемшини було менше. Видання цієї книги – колективна заслуга, проте саме пані Руслана зуміла спрямувати упорядницьку роботу кожного з нас і саме цій дослідниці завдячуємо тим, що книга насичена фактажем, який зібраний і цілісно поданий в межах одного видання. 

Кому належить ідея створення даного видання?

Як я вже казала, це колективна заслуга. Але можу назвати такі собі авторські блоки, які до видання долучилися найбільше: працівники Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, Творчий клуб імені Марка Черемшини (особлива заслуга серед його учасників належить редакторвоі-видавцеві Володимиру Карому), долучалася до упорядницької роботи і снятинська «Просвіта».

Що особисто для Вас значить участь в цьому проекті?

Можливо, прозвучить дуже пафосно, але це була моя мрія. Я дуже люблю творчість Марка Черемшини – ми змалку його вивчали, бо я народжена в с.Кобаки, що на Косівщині, а це мала батьківщина письменника. Моя бабуся Маріка трохи пам’ятає його, але більше знає  з розповідей родичів, вона і читала мені його твори. Любили ми його за те, що кожна історія була написана «по-нашому» (гуцульським діалектом). Уже в  8 класі я стала пробувати писати щось про Марка Черемшину – це були швидше роздуми над прочитаним, але мені вони дуже подобалися. Вирішила їх показати Марії Равшер – а вона вже остаточно «інфікувала» мене цим письменником – навчила чути кожну його фразу, яка звучала то як співанка, то як замовляння, а  то як протяжне голосіння. Відтак ще не знала добре, куди вступатиму – на філологію чи біологію - бо займалася цими дисциплінами рівносильно, але вже тоді вирішила для себе: якщо біологія – то рідкісні рослини Карпат, якщо філологія – то Марко Черемшина. Цього би певно і не пригадала зараз, якби не знайшла цього червня свої особисті щоденники і не почитала, як мені тоді думалося. 

Вибрала я філологію, в останній момент зрозуміла, що дивлюся на світ очима гуманітарія, і від першого курсу – чи то це завдання стосовно гуцульської обрядовості (курс фольклору), чи то якісь студентські конференції – скрізь я жила вже Черемшиновим словом, і найбільше люблю цього письменника за те, що можу відкривати його слово знову і знову і кожного разу місце матимуть новітні прочитання.
Як тільки ми підійшли того студентського віку, коли мали би обрати тему для наукового дослідження – я, не замислюючись, обрала саме Марка Черемшину. Зараз цьому авторові присвятила і своє дисертаційне дослідження, під керівництвом професора Богдана Мельничука вивчаю проблему людини і війни і кожного разу дивуюся, як історія має властивість повертати рух по колу  і накладатися часовими відтинками.

Проектом – тобто роботою над цією книгою – я займалася під керівництвом Руслани Кірєєвої від самого початку і особисто для себе відкрила багато нового.

Чи достатньо на Вашу думку цієї книги, щоб висвітлити в повній мірі значимість для української літератури постаті Марка Черемшини?

Думаю, що ні. Не беруся прогнозувати видавничий успіх книги чи те, який вплив матиме на дослідників, письменників чи просто читачів. Але щиро сподіваюся, що матеріали, вміщені в ній не просто викличуть інтерес, а  спонукатимуть до опрацювання. Кажуть, що мрії потрібно вимовляти вголос і тоді вони здійсняться швидше – так ось я щиро мрію, щоби якомога більша кількість любителів доброго і мудрого слова відкрила або заново відкрила для себе цього автора. А коли побачу інсценізацію, екранізацію новели Черемшини або ж прочитаю колись повість, написану про нього близьким йому по духу прозаїком – в мене на душі засвітить сонце. Бо я направду дуже люблю цього автора і кожного разу, пишучи якесь із невеличких досліджень, я ніби розказую, за що саме я його люблю.

Іванна Стеф’юк. Хто вона насправді  – науковець, поетеса,журналіст, дизайнер, фотомодель? Де знаходите час на втілення в реальність всіх своїх ініціатив?

Не знаю, якщо сказати відверто.. Так, я пишу вірші і прозу, коли мені того хочеться – граю на сцені, коли хочеться – дефілюю чи шию сценічні костюми, маю можливість бачити свою душу не тільки в дзеркалі, роздивляючись міміку і погляд – але і через співпрацю з фотохудожниками, чиї світлини мені показують або яка я є, або якою я можу стати, якщо прислухаюся до себе. Це світ душі. А в світі розуму – філологія і багато-багато хороших книг. Серед улюблених авторів думається по-іншому і, зізнатися, пишеться легше. І в науку також вкладається душа. Мені ще дуже рано говорити про те, хто я – не написала ще нічого видатного, а тільки висловила відчуте кількома десятками новел і може трьомастами листками віршів. Щось спонтанно намалювала, пошила, зіграла на сцені, пережила. Тому ще немає системи – та я і  не шукаю – просто живу. Живу тим, що люблю і намагаюся встигати за думками в голові. А ким стану – Бог його знає...

Тетяна Череп-Пероганич