Жінка-УКРАЇНКА

Казка про любов несамовиту

Пісня 1

Розпрочну для вас я казку.
(Бог зіслав цю дивну ласку),
Розказати биль нову.
Як за дівоньку Вкраїну,
Билось Путо до загину.
А вона сказала : " Фу-у-у!

Путо, хоч ти і багатий,
Газом й ботоксом напхатий,
Очі маєш, як у жаби.
Ну, не люб мені. Не люб,
Не візьму з тобою шлюб.
Забери з коліна лаби..."

Путо очі заочило,
Путо руки розпустило...
Ось така була любов.
Ледве вирвалась Вкраїна,
Клята, бита, але вільна: 
"Ненавиджу! Вон пішов!"

Але Путо, на те й Путо,
Хоч із газом, в лапті взуто.
Так рипіло ( було дєло):
"Завтра, завтра в мой гарем,
А не то тебя я сьем.
Ишь, свободы захотела."

"Ти лайдаку, геть від дівки, -
черпнула відро гноївки, -
стара Текла з-під верха.
(межи очі Путі - хлясь ).
Геть пішов, тобі тут - зась."
Дала в плечі штурхана.

Зараз вам вповім за хвилю,
То нічого, як ся змилю...
Якось так сказала Текла: 
"Ліпше, вік в старих дівках,
Ніж з нелюбом в перинах!"
А вона - то баба з пекла.

Путо пукнув своїм газом:
"От невеста, от зараза.
Ей теперь не ко двору?
Тру-ту, тууу. Медвепут, готовь войну.
Силой я ее возьму,
Ненавижу, но люблю."

Слухайте, що було дальше.
Те не виссала із пальця,
Як на сповіді скажу....
Путо плакавсь Медвепуту,
Жалібну таку взяв нуту:
"Ненавижуууу, но люблююю."

Казка про любов несамовиту
( або про те, як сватали дівоньку-Україноньку)
Пісня 2

Медвепут вклонився низько:
"Путо, я твій вірний псисько.
Дай з казни, хоча б дещицю
Птахам, що клюють із рук.
Любить гроші й телекрук,
Він все збреше, як годиться. "

Телекрук брехав мастито.
Каркав підло й знаменито.
І за те клював зерно.
Масне воло, аж тряслося,
В нього так давно велося:
Честь і совість - це лайно.

Був у крука Шмарклем дід.
Тато виїхав на Схід,
Записав себе - Шмаркльов.
Внук у Путо заслужив,
І за те, що лож курив,
Дали псевдо - Кісільов.

Телебрех пригладив чолку:
"Слухай, де той, що про елку
Три години споминав.
Він продасть нам Україну,
Сватав сину цю дівчину,
Але облизня дістав."

"Як-то звуть отого драба,
Що до цюпи кинув бабу?"
"Та, Янук,"- озвався крук.
"Клич до мене у палати,
Будем дурня обувати..."
Телекрук припав до рук:

"О, мій Путо триєдин,
Цар і Бог, і гаспадин!
Приволочим за косу Україну молоду.
Ну, а потім, може вдасться
У гарем твій ще з п'ятнадцять..."
Путо скрикнув: "Дать звезду!"

Прошу друзі, вас про ласку,
Дочитати мою казку.
Ані слова не збрешу.
Може всього я й не знаю,
Але щиро обіцяю,
Що не знаю, дочиню.

... В три погибелі схилився,
Янук гречно поклонився:
"Дякую, що я - живий."
Путо цвиркнув і сердито:
"Твоя карта, хлопе, бита,
Ти тепер - тарган мертвий.

Будеш з нами тримать спілку,
Заберем прекрасну дівку!"
"Та, беріть. Беріть і так.
Там бендери, кляті чуби,
Україні дуже любі,
Не дають її ніяк.

Мене хтіли каструвати,
Бо кричали: люструвати!
Пшону втяли Фаберже. І не зчувся, як - уже.
Без яєць, то вже не Пшон.
З яйцями - Наполеон!
От що значить - Фаберже!"

Той Янук, ота ще штукака.
Розкоші любив падлюка...
Маму рідну би продав.
Люмпен з дідового роду,
Взяв собі давно за моду,
Й людський труд в "Міжгір'я" вклав.

На строптивих йшов війною,
Загребущою рукою
Все до нитки забирав.
Брали дань його вассали.
Люди ж гірко бідували.
А Янук, знай, балював.

Злоті скирдував батони...
Та настало время онне!
Батя, чао! Батя - вон!
Став Майдан рука у руку,
Щоб прогнати цю падлюку!
Ти не батя. Ти - г... (пітон).

Далі буде
Оксана Максимишин-Корабель