Жінка-УКРАЇНКА

МОЛИТВА

О, Единий мій!
Ти створив мене за своїм образом і подобою і дав мені життя.
Ти перебуваєш зі мною від дня народження до самої смерті.
Ти відаєш мої мрії і думки, знаєш про всі мої вчинки.
Ти проживаєш разом зі мною мої страждання, горе і радість.
Ти проводиш мене крізь вогонь покаяння і зцілюєш мої рани.
Ти дивишся на світ моїми очима і дихаєш моїми легенями.
Ти пульсуєш у кожній клітині мого тіла.
Ти – ясна хвиля моєї свідомості.
Хай Твоя дійсність постійно присутня у моїй – і вдень, і вночі.
Віднині, прісно, і довіку.                      

CОН

Я бачу себе у чернечому вбранні, поруч зі мною також жінки-черниці. Ми ідемо разом у якусь будівлю, потім заходимо в ліфтову кабіну і піднімаємося вгору. Далі ми виходимо звідти і тут невідомі здійснюють на нас напад. Я чомусь спостерігаю все це з боку, а всі, хто був зі мною – загинули… І от я бачу, що на землі залишилась лежати лампада, яку несла у руках одна з черниць. Дивно, але вона ще горить! З наміром загасити її, до лампади  наближається один з тих, хто вбив моїх попутниць… Сильним ривком я зрушую з місця і встигаю підняти з землі палаючу лампаду…

2001 рік, лютий.

СЛОВО ПРО ХРЕЩЕНОГО БАТЬКА

Вперше я побачила його на сцені місцевого будинку культури. Довге сиве волосся, срібна борода і чудернацька, червона куртка з вельвету, надавали виступаючому харизму і загадковість. Високий, заввишки двох метрів, він стояв біля мікрофону і говорив про речі, тоді незрозумілі для мене. Про які світи так палко говорить оцей дивний літній дядько? Наче казки розповідає… Час від часу між розмовою лунали пісні. Київського гостя супроводжував музичний гурт «Зоряний корсар». Троє хлопців співали так, що, здавалось в душу вливали вогняну плазму… Було болісно, і радісно водночас… Чому ці люди такі рідні, хоч я чую і бачу їх вперше? Можливо тому, що серце заговорило до мене: «Лети, лети до них, це твої брати!»…

Отак і полетіла я духом за ними, і визначила серед них наставника – письменника Олеся Бердника. Я дихала і жила його творами.  Дивно, але саме з того часу я стала складати пісні.. .

Зустрічей з провідником Української Духовної Республіки було небагато, - декілька разів у Павлограді і у Києві. Весь час біля нього люди, а мені хотілось повідати йому своє сокровенне. І ось одного разу Олесь Павлович знову приїхав до нашого міста, і я нарешті підійшла до нього після лекції. В моїх руках був тоненький зошит, у якому було все те, про що я не зважувалась говорити. Були там і перші кострубаті віршики, один з них починався так: «Я хочу дарувати вам свої вірші, вони від серця, від душі». Пробурмотів йому ті рядки, я, не знаю чому, розридалась. Він пригорнув мене і заспокоїв: «Ну-ну-ну…» . Я притулилась до нього, шморгаючи носом. Сивий велетень по-батьківськи гладив мене по голові могутніми долонями. Поруч стояли друзі. «То кармічне…» - промовив Олесь Павлович і взяв з моїх тремтячих рук зошит. Не розгортаючи, він запхнув його у кишеню куртки. Здавалось, що він знав зміст написаного. Окрім недолугих віршиків, там була записана і історія моїх хрестин. За традицією церкви мають бути хрещені батьки, але тоді все відбулось по-іншому.  І ось, через декілька років, відчувши глибокий духовний зв'язок з Бердником, я зверталась до свого наставника у листі, називаючи його хрещеним батьком…Не знаю і досі, чи читав мій вчитель ту цидулку чи ні…Це і неважливо. Важливо те, щоб світ зрозумів і прийняв ідеї Олеся Бердника, який говорить в одній з лекцій:

«Я глибоко вірю, що триєдина Русь буде знову відтворена. Навіть тризуб – це по суті, дерево з трьома гілками. Але щоб це об’єднання відбулося, всі три гілки мають бути абсолютно незалежні і разом з тим, утворювати єдине древо. Дуже важко достукатися до сердець керівників наших держав. Вони – діти стереотипів. Аби люди відчули необхідність такого нового несподіваного поєднання, треба, щоб вони відчули, що іншого шляху нема.

І мова мусить іти не про економічні зв’язки, а про братерські, для того, щоб творити Людину Нового Типу. А вже Людина Нового Типу сама, без урядовців віднайде принцип співпраці і економічної, і військової, і соціальної. Якщо в нас немає взаємного розуміння грядущої землі, то нічого нам не допоможе.

Трагедія станеться, якщо не сформується нація Небесної України, якщо Україна відкине цей шлях і нас змусять думати лише про хліб насущний, - отоді буде біда, коли «випаде» покоління, яке ми не зуміємо сформувати, і вони не передадуть своїм дітям нашої естафети».

СОНЯЧНИЙ ДІД

Сонячний Дід завітав до мене у сні.

Величезний, у плетеному брилі з соломи, з посмішкою, прихованою у золотих вусах, звертається до мене:

- То що, доню, сонячних пісень співати будеш?

- Так, буду. Сонячні, тобто веселі?

- Так, доню, так.

Старий посміхнувся і невідомо звідки, переді мною з’явилась скриня. Незвичайна, вся осяяна промінням. Блищить, як золото на сонці, грає вогнистими хвилями.

– Оце, доню, скарбниця. Все, що в ній – то твоє придане.

Промовив отак Сонячний Дід і щез… І сон мій розтанув…

А прокинулась, (мо й не спала?) – у душі світло сяє, наче ясний день пресвітлий…

При Світлі – Світло,

Від Світла - Світло,

У Світлі - Світло.