Жінка-УКРАЇНКА

Зараз активно по-черзі з чоловіком читаємо тритомник, який побачив світ у видавництві «Веселка» ще в 2008 році «Олесь Гончар. Щоденники». На очі сьогодні навернувся запис зроблений письменником 10 травня 19995 року (3-й том, ст.566):

«Об’єктивні журналістки розповідають світові про звірства грачово-єльцинських бандитів у Чечні. Як викидали з вертольотів чеченських дітей. Як п’яна солдатня гвалтувала дівчаток на очах матерів. Як із дитини вимали ще живе серце і, підкинувши його в повітрі, стріляли по ньому, мов по мішені...

Єлена Боннер застерігала Клінтона не їхати в Москву, доки триватиме ця «м’ясорубка». А він поїхав. У гості до тих, до катів, що своїми звірствами перевершили навіть гітлерівських садистів. Де ми живемо? Що робиться з людьми? Адже московська армія на Кавказі - це вже не армія, це зборисько душогубів, оскаженілих, ніким не контрольованих, паталогічних убивць, вампірів...

О Боже, зупини їх, отям, покарай!..»

Тепер ця московська армія на Україні. І в мене завмирає серце навіть від думки, що хтось може заподіяти зло моїм дітям, дітям мого брата, моїх кумів, моїх сусідів, знайомих і незнайомих мені людей. Що хтось може скидати їх з літака чи гвалтувати дорогою зі школи додому...

Я всі ці дні вслухаюся в промови наших керманичів, аби втішити себе новиною про те, що нас українців захистять. Безрезультатно. Втішаюся лише надією, що все буде добре. А ще прошу у Господа щодня, щохвилини, щомиті, аби він захистив Україну. Бо ж ми її народ, бо ми - це вона.

Тетяна Череп-Пероганич