Жінка-УКРАЇНКА

***

Зірка з неба впала,
Світлом осяяла путь.
Бажання я забажала -
Тебе знов побачить, почуть.
Хоч знаю, що не здійсниться
Найпотаємніше із бажань,
Бо снігом уже іскриться
Радість від сподівань.
Нема тебе поряд, немає...
Звідтіль не бува вороття.
А я,  мов дитина, бажаю:
„Здійсниться хай мрія оця”.
Прийди ж хоч у  сні до мене,
Вранішнім сонцем з’явись.
Сад молодий вже без тебе
Стрімко сягає ввись...
Ходиш по ньому красива,
В квітах рожеві гілки.
Ти молода, ти щаслива
І непідвладні роки.
Образ твій як поміняти
Чи стерти із моїх снів?
Птахом до свого дитяти,
Мамо, прошу, прилинь.

***

Якщо доведеться прощатись
Із селом, що бентежить красою.
Все буде тяжко лишати,
Найтяжче – розлука з тобою.

Я знаю, що там приживуся,
Десь там, на чужому місці.
Але ж я душею лишуся
В полоні твоєї пісні.

Й тієї, що ще маленькій
Бабуся співала моя.
Тут стрілися батько і ненька,
Любов тут знайшла свою я.

В село це, немов магнітом,
Тягне з усіх боків
Повз докір того чоловіка,
Що з доньками мене лишив.

З  селом поріднилась навіки
Велика і дружна рідня.
Деревам в лісах – нема ліку,
За ними – безкраї поля.

Тут мешкають чесні люди,
Веселі, завзяті, прості.
Там теж, сподіваюсь, так буде...
Як будеш без мене тут ти?

***

Колись про те, що зараз є,
З тобою, може, і забудем.
Бо ж зрозуміло – все мине.
Але як далі жити будем?

Чи будем жити як колись?
Ні, як колись таки не зможем.
Бо вже вогнем тим обпеклись,
Що душі навіки стривожив.

Та хоч й бурчатимем: – Приїлось.
Але ж самі то будем знати,
Що ні – все тільки зачаїлось,
І буде іскорки чекати.

Давай підтримаєм вогонь,
Нехай горить, нехай не гасне.
Не побоїмось заборон,
Бо те що наше – все прекрасне.