Жінка-УКРАЇНКА

Я щаслива людина, бо маю в серці Україну, бо я – українка і пишаюся тим, що народилася і живу саме на цій благодатній землі.

Тарас Шевченко писав: «Мені здається, якби батьківщина моя була б найбіднішою на землі – і тоді вона мені здавалася б кращою від Швейцарії і всіх Італій. Ті, котрі бачили одного разу нашу країну кажуть, що бажали б жити і померти на її прегарних полях. Що ж нам казати, її дітям? Належить любити і пишатися прегарною матір’ю».

На мою думку, любов до рідного краю, своєї благословенної матінки-землі – це найбільша цінність, яка має бути присутньою в душі кожного українця.

Але просто любити замало. Україну потрібно шанувати, захищати, беручи від неї все необхідне, щось обов’язково давати  взамін. Приміром, мені вона подарувала талант, і я постійно натомість дарую їй своє власне слово. Воно щире, непідробне. У ньому – справжність почуттів звичайної української жінки, яка прагне, аби всюди був лад, яка вірить у те, що якби холодно  не було сьогодні в родині, країні, завтра неодмінно прийде весна!

Так хочеться впасти на землю дощем,
Вуста її спраглі водою змочити.
На серці невтішно – то смуток, то щем.
Що ще, Україно, для тебе зробити?
Аби усміхнулась ти сонцю й весні,
Вплела у вінок не печалі, а квіти.
Така дорога ти і люба мені.
Що ще, Україно, для тебе зробити?