Жінка-УКРАЇНКА

Леонід Романюк – видавець, автор і керівник видавничого проекту "Народня книжка", редактор альманаху "СВОЄ".

Народився 31 липня 1957 року у Львові. Навчався філології та журналістиці в Іркутському університеті. Зрідка пише власні вірші, але постійно редагує чужі... Кому що Бог дарував!

Нині проживає у місті Павлоград Дніпропетровської області.

***

Я в долонях своїх відьмачих
Заколишу тебе, гарячу...
Відьмаки ж бо ніколи не плачуть...
Спи, моє сірооке дівча!

Наша хата на курячих лапах
Берегтиме кохання запах...
Моя відьмо у Євиних шатах,
Спи, моє сірооке дівча!

***

Ти – моя кара, і прощення, й каяття...
Ти – моя рана, і цілюще зілля...
Ти – ніжний дотик і тавро пекуче...
Простоволоса, навісна і - неземна...

Вінчання в нас – чи дикий сон розпусти?
Вином вливаєшся у спраглі губи –
Чи з вуст моїх висотуєш життя?
Чеснота днів моїх земних – і зрада,

М'яка, як подих – і тверда, як сталь...
Далекий шлях, чи до воріт стежинка
В літах, без літ, ти свіжа мов роса!
Початок і межа... Мій рай... моя ти жінка...
Висока нота... Пристрасть... Небеса...

МОНОЛОГ СТАРОГО МЕЧА

"Воскресну нині! Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, ницих..." (Тарас Шевченко)

Оздоба ссипалась моя...
Вишу і міль спостерігаю...
Вона доточує хутро
Давно впольованого звіра,
Де мій притулок... За селом,
При Храмі служить мій Господар -
Його онук нам нагорода,
Він часом набіга сюди,
Здійма мене з кілка, й щосили,
Упертюх, тягне з піхов...
Бог дасть, і прийде день,
Коли він синіми очима
Віллється в синю крицю леза!
Тоді я знову оживу...

Експромт-парафраз за Ігорем Жуком «Останні вершники»

"Причинні ковалі кують коней,
Пускають у степи – а шир без краю
Все меншає – безцінная шагрень,
А вершників немає та й немає!

А ми куєм! Хай будь-що і будь-де!
Хай піт гарячий залива підкови!
Ми віримо: підійде Вершник новий,
Й поводдя з рук у руки забере!"

До дня народження Тараса Шевченка

Він все своє пошарпане життя
Благав у Бога хати і кімнати...
Ніде й не прихилився до пуття,
Тинявся між маєтні "патріоти"...

А "патріоти" чухали пузця,
На дивака дивилися з диванів,
Себе вважали у своєму праві
"Васпітиваць крєстьянскава пєвца".

Співець співав "Лілею" та "Тополю",
Барвінок всюди цвів і зеленів,
Йшла геть з села трагічна Катерина,
Москаль-мерзотник одцурався сина...
Співець ще навіть гуси не дражнив!

Та вже з пучини людського плачу,
Що в пісні плив од віку і навіки,
Червоний півень люто кукурікав,
Отрусюючи плісняву і ржу!

Горами пересвистувались раки,
Долами розгиналися хребти,
Як нагадав співець, що Гайдамаки -
Зовсім недавні тих робів - батьки!

***

Цікаве мораліте...
Проте!
Ні щирої думки, ні доброго слова...
Ні жони, ні мужа благого...
Несіть це ярмо,
що й тепер несете...
Проте!
Як буду мовчати,
Покину шукати
і Словом гукати Людину,
то стану не се і не те...
Проте!
Нехай моє Слово -
не лютая криця,
а ворог не Слова, а криці боїться,
і рушив я сам, а ви не йдете...
Проте!
Я все-таки йтиму...

06.10.2011

***

Який дует! Як дує в унісон!
Які просунуті у ЩОСЬ два диспутанти!
«Яка рагуля тета Фаріон!» –
Дудять в дуду дуетом два мутанти…

Інтеліґентський лепет і брехня,
Ліберастія жидо-підмосковна!
Чи стане сталі, олова й огня,
Чи мусім на мечі скувати й Слово?

Грець з ним! Най заніміємо! Скуєм
Й посвятимо ножі в Холоднім Ярі!
І мовчки їх на кару занесем -
На всіх базік! І втішимося в карі!

08.03.2012

***

Без лиця,
Без сенсу життя,
Без сумління,
Повільне тління –
І ні пекла в нього, ні Раю, –
Нічогісінько геть немає,
Лише спосіб спожити й висрати,
Та до себе подібного вистругати…

23.10.2012

***

Бували кати королями і королі катами...
Бувало, що гетьмани п'яні
міняли Вітчизну на ранґи,
і царевими соболями шляхи свої устеляли...

А бували такі, що кричали,
розриваючи давнії рани,
що ніколи не проміняють
закривавлену Батьківщину
на вошивих царевих котів...

А бувало, навиверт ригали
недогризком гнилим ковбаси,
бо за них нас навік ставрували
Василі, івани й тараси...

Ось такі ми.
Мабуть, що неправильні.
Але звідки б хто що не сичав,
і які не були б ми закаляні,
а рідніших я не зустрічав...

20.12.2012