Жінка-УКРАЇНКА

Дмитро Драгільов народився в 1971 у Ризі. Закінчив Латвійський університет (історія), Веймарську консерваторію і Йенський університет (славістика).

Вірші, проза, нариси, есеї та переклади публікувалися в журналах, антологіях й інтернет-виданнях у Росії, Латвії, Німеччині, Швейцарії, США та Ізраїлі. Окремими книжками виходили вірші: «До чаю в п'ять» (Україна, Вінниця, 2001, 2003), «Всі прикмети кохання» (Москва, 2008), «Безударний голосний» (Берлін, 2009), нариси – «Лабіринти російського танго» (Санкт-Петербург, 2008) та документальний роман-біографія «Едді Рознер: шмаляємо джаз, холера ясна!» (Нижній Новгород, 2011).

Ініціатор появи літгурту «Захід наперед-KdW-Kehrseite des Westens» та  літературних читань в Ерфурті й Берліні, джазового фестивалю імені Е. Рознера в рамках щорічних Німецько-Російських днів.

Член міжнародного ПЕН-клубу, заступник голови Співдружності російськомовних літераторів Німеччини. Учасник літературних фестивалів (міжнародний Берлінський фестиваль поезії, Московське міжнародне бієнале поетів та ін.).

Лауреат премії журналу «Діти Ра», призер берлінського відкритого російського слему та ін. Був редактором літературно-культурологічного часопису «Via Regia» (Ерфурт) та ілюстрованого журналу «Ру.Башка» (Берлін), колумністом журналу «7 + 7я», працював на радіо. Бере участь у музичних проектах («The Swinging PartYsans»), періодично займається і  музикознавчими та культурологічними дослідженнями.

З 1994 року в Німеччині. Мешкає в Берліні.

З кучерських пісень II

«Кого ж Ви любите більше …?»
                          І. Д. Якушкін

Стихне соло випадкових зірок,
Стомлених скель – запізніла завіса.
Повітря віршами – неначе кров…
Я даремно (хлібним) пестив нутро,
Полоскав і скиглив, мов звів курок, –
Всі стежки зчорніли до біса!

Сніг, як під арештом, скис молоком,
Періщить дощ… І де ж той мир у душі?
Може, вигадав бог, наче вірші,
Лагідний шурхіт твоїх підошов?
Ні, вві сні Евридики співали знов…
Отже, старець правий? Чи дощі?
 
Спить Еол, і місто звикло давно.
Навіщо шукати незнане небо,
Катати шарніри болісних слів?
Авжеж, яка у цьому потреба?..
Все-одно майбутнього бродить вино,
Кипить і б’ється серцями дощів.

Капітане, це – топос, не (пар)теся…
На Ексампей – екіпаж парокінний;
І свято весни марнується вкотре,
Як щось надто знайоме, зужите…
Тісмень – в законі, і буде корпіти,
Пробиратись кудись в ботаніку – чортом.

А поки підшипник чи ця обручка
Пливе самотньо в спекотний Алжир
Без сватів і гінців до обіду, –
Куций піар, не поручкатись щиро!
Лакуни, мов Гогенцоллерн чи інжир,
Тебе кваплять жити: пароль – цоб цобе,
Ніби пропуск до Холодного Яру – за віру.

Я люблю її сильно. Так Римський зміг –
Спрагло хвалив ці примхливі моря,
і наказував Беркін очами,
і Зігфрід сумував за лісами
Дрімучими. Вікна вночі горять.
Білий, незайманий сніг.

Каменські мотиви

грай, Адель, не знай печалі
                         О. С. Пушкін
… auf uns nimmt im Grunde kaum einer Rücksicht*
                        Beate Zieris

Ось і твоя вулиця святкує, Адельхайд.
Грудень – місяць зміни поміщика, до речі.
Спиться ліпше з морозами, не макабр, свічок не пали, нехай…
Й облиш під вечір подумки лічити овечок.

У грудні настає черга, Адельхайд.
Почерк зіпсувався раніше, не кажу про характер;
Раптом наступає на п’яти, настає із затертих теорій, забутих практик…
У «Молодшій Едді» себе не знаходить скальд.

Ялинки немає, костур лежить серед двору –
Безпечний, та, мабуть, неїстівний, недобрий…
Можна ритми південні, брудні обирати з горя, –
Від танго до пасадобля.

Для плезиру – подробиці, застаріле «всупереч», балачки про секс…
Хлопчик воює в компі, йому б чогось пожерти!
Атласною шкірою дрижить секстакорд десь,
Голосним безударним здається знову – до смерті.

 

---

* Нас, по суті, майже ніхто не сприймає всерйоз (нім.).

* * *

Курси біля парку Шевченка – тихенько,
Кірха – навпроти тисяч дрібниць.
Увечері – без окулярів, лиць (безкозирка – не козир), без ліхтарів,
Без квітів для джазових москвичів…
Дим і пара – з дверей,
І черешня… Та скарги для лікарів – чи не крейзі?
А потім знову – за чимось у черзі.

Багато в кварталі макулатури – з минулим,
І мішок назвали по-вуличному – sack,* теж робота, –
Кіт в мішку заміщає кота у чоботях,
Хоч ні біса не тямить у цих собачих речах, мудро.
А де ж полкан, старий шкет, де на вас найшла ця шиза?
Хай гроза не гаркавить розрядами на зигзаг, –
Сплять Амур та Аму-Дар’я.

Спить Самара традицій і Тясмин тасує сни,
Та вві сні крутиш, наче вусатий кіт, па-де-де…
Знавіснів – миготить у польоті твоє трико навесні:
Ось ти – в чешках, панчохах, трапеція бозна де,
Аж на ріжках у місяця – хрін впаде!
Всю цю купу подробиць треба збагнути разом,
Не згубити деталі, мізкуючи в клятих баксах, –
Все, що ти говорила тут, на проспекті Маркса,
Чимчикуючи у підворіття, ніби на космодром.

* Мішок (нім.).

* * * 

«Ох, забувай захоплення минулі»
                           Т. Котляревська

Мені забракло вихідного,
дрібнички в ланцюжку тривог, –
твоїх усмішок дивна мова
тепер повсюди, ніби бог.

Вже й дах підкорюється кожний,
блищать мов мідяки, і чув –
з труби лунали переможно
оркестром «Пасадена Руф».*

Загрався інтернетом Карлсон,
голодний плаває планктон;
за міф, поставлений на карту,
банкує спірно син Антон…

Ніч, порно-радіоконцерти,**
вві сні сусідка долю мне;
а я романсово-уперто
тверджу: «Не забувай мене».
_________________________________________________
* Англійський джаз-оркестр, який неодноразово гастролював у Німеччині. Велика фонотека з їхніми записами зберігалася на ризькому радіо.
** Зазвичай тіла – в телевізорі. Однак і радіостанції трапляються різні. Втім, я не маю на увазі ризьке радіо.

 

Intermezzo

«Коли веселий і кирпатий…»
і стомлений та банькуватий
коли дощу примхливі краплі
із фюзеляжу в Ле Бурже
якут що грає знов на таблі
«Придбайте цигарки» – танго
його… так схоже чимсь на чаплю
вітраж не відобразить вже

танго на раз два три чотири
та інші цифри наче гирі
а хтось циновку знов потирив
і слід веде до ща мажор
не посміхатись усміхнуться
не цинік блешня і не нунцій
в снастях рибалка от занудство
чекає що настане жор

от пляшка в ґрунті чес клавірний
на черв’яка клює сумирно
чувак залишив благовірну
щоб вкотре втрапить на гачок

забутий слід каністра гасу
піжонство протиріччя часу
фестони згубленої сукні
думки ліниві наче трутні
черв’як заморський тільки-но з крамнички
в колоніальній вирощений річці
рахунок про всяк випадок сплатив
і спирт тече міцний як сто чортів
                                              
нічну   вологість пий зі щедрих хмар
яка враз буря в чашечці колінній!
підборів безкінечний тарабар
немов кошмар всесвітнього старіння

а якось пеліканів зграя         
неначе квапилась до раю
мов вищипані кури – в кріп
хотілось впасти їм як сніп
махали крилами звабливо
і все очікували дива
мов на гачечку карасі
та я про це їх не просив

на пиках – погляд золотих Асканій
се: casa blanca, loma, villa nova
та будь мудріш – тістечка затаскали
вони всю ніч шукали запасного

я засную на скані насип-шпали
ліс по краях неначе гра підмайстра
тут тертий люд в тумані – Нельсон айстри
і сни опівдні ватрою б злітали

подайте простір милу грішних снів
залишмо залу коло бочок та вагантів
і виявиться – почерк елегантний
а отже й він згодиться поготів
та діви бачать наче крізь завали
сенс і борщів чи пряжок-брошок віршів
(як відчуття це люди б не назвали)
вони завжди себе кохають більше

на ті ж граблі звитяжно наступають         
нащадки Кия – гострі та щербаті
яка земля в заплаві на Дунаї
а прагнуть накивати звідти п’яти
доцент літа немов гусей тут пас
бо твій камін не гріє душу сущу
та є в кисеті свіжість про запас
мов казка за лаштунками цілюща

Українською переклав Сергій Дзюба