Віктор Погуляй — поет, композитор і виконавець

Віктора Погуляя з Прилук називають «українським Висоцьким»

Свого часу перший національний синьо-жовтий прапор у рідних Прилуках замайорів ще в радянські часи завдяки двом Вікторам – Лабазову та Погуляю. Нині «вічний революціонер», безстрашний борець за незалежну Україну Віктор Лабазов – депутат обласної ради, а його побратим, голова прилуцького Народного Руху Віктор Погуляй – відомий автор і виконавець власних патріотичних пісень.

За манерою виконання своїх творів Погуляя називають «українським Висоцьким». Однак він говорить, що не створює собі кумирів. Володимира Висоцького любить, хоч спочатку не сприймав його. Але знаменита тепер пісня про «коней привередливых», почута вперше, одразу ж запала в душу, і відтоді Володимир Семенович для Віктора Погуляя – зразок у творчості.

Пан Віктор нерозлучний із гітарою зі студентських років, але раніше свої пісні створював російською (їх – близько п’ятдесяти). Але, в перший же день Майдану, захотілося заспівати про сокровенне рідною мовою. Приятелі, почувши такі проникливі, щемкі твори про Революцію Гідності, тут же запропонували йому виступити перед людьми. І його почули!

Погуляй пробув на Майдані від першого до останнього дня й постійно створював нові пісні українською (їх уже – понад тридцяти). Тож Віктор десятки разів, на прохання друзів, співав перед бойовими побратимами. А тепер він правдиво пише про війну на Донбасі; дошкульно шпетить «царя» Путіна, продажних українських політиків, усіх отих байдужих «ватників» і цинічних «тітушок»; викриває корупцію та бюрократизм наших недолугих чиновників; висміює лицемірство, заздрість та зажерливість.

І все це – іронічно, з гумором, душевно, довірливо. Хочеться слухати! Звісно, у Погуляя є й ліричні твори, зворушливі пісні про дружину. Однак цей дійсно обдарований, такий начебто простий чолов’яга, котрий пише, як дихає, – уже один із символів Майдану та боротьби за нашу Незалежність! Я навмисне не цитую його твори. Це треба побачити й послухати! Достатньо набрати в Гуглі «Віктор Погуляй», і ви зможете самі переконатися, що у нас є не лише примітивна «блатна попса», дурнуваті «шльопки», «пупсики» та солоденько фальшива «голуба естрада».

Нарешті з’явився по-справжньому народний митець, який пише про сьогодення. Чесний і переконливий. Той, хто пройшов крізь вогонь і нині веде за собою легіони шляхетних українців. Людина, яка провіщає Перемогу над ворогом, котрий віроломно посягнув на святе – нашу землю і свободу. Мені подобаються його пісня, присвячена українським кіборгам, дотепна сатира про люстрацію, а також саркастичні «нотатки» з сесії Верховної Ради. А ще – колоритна розповідь про чумаків, які їздили по сіль до Криму. Тут і звитяжні козаченьки, котрі відчайдушно боронили Україну, не переймаючись власною кишенею. Прості люди, які споконвіку прагнуть одного – бути господарем на своїй землі.

Можливо, комусь сподобається щось інше – пісень у Віктора багато, і співати їх він може не одну годину. Вже має й дві збірки виданих віршів. Створив моновиставу «Становлення нації», яку збирається показати в різних містах України – там, де запросять і захочуть почути…

Думаю, він нікого й нічого не боїться. Навіть не тому, що свого часу серйозно займався східними єдиноборствами й професійно тренував завзятих юнаків. Є у цьому скромному, небагатослівному добродієві якась потужна внутрішня духовна сила, яку просто не можна не поважати.

Звісно, хтось йому заздрить і навіть бажає зла. Однак Погуляй тим зовсім не переймається: «Якщо у людини взагалі немає заздрісників та ворогів, отже, мабуть, вона не зробила чогось важливого в цьому житті, не зреалізувалася, як належить, не здійснила свої сокровенні мрії. Якщо тобі із заздрощів плюнули в спину, не варто навіть озиратися. Бо в спину плюють жалюгідні боягузи. А ти йдеш попереду. Головне, чесно робити свою справу і не звертати на манівці. Я вже знайшов себе, своє покликання. Тепер все залежить тільки від мене. Хоча досить часто виникає враження, що вірші та мелодії створюються ніби самі по собі, і я лише записую те, що диктує мені невидимий співрозмовник».

Власне, йому подобається порада з давнього кодексу самурая: роби, що повинен, і будь що буде! Тому ще замолоду мав неабиякі проблеми з КДБ, навіть довелося піти до війська, не закінчивши інституту, – прямо з п’ятого курсу «замели». Одне слово – неблагонадійний…

На болісне запитання, чи вийшов би він на Майдан, якби знав, що станеться потім (підла окупація Криму та частини Донбасу, загибель десятків тисяч співвітчизників, сотні тисяч біженців, зруйнована економіка і жахлива інфляція), Віктор Погуляй відповів одразу, не замислюючись, рішуче: «Так, я неодмінно вийшов би на Майдан і захищав Україну. Бо просто немає іншого виходу! Або ми станемо по-справжньому вільними й будемо в Європі, або залишимося в принизливому, облудному ярмі. Дуже влучно про це сказав Кобзар: «раби, подножки, грязь Москви». Я не хочу, щоб наші діти та онуки були рабами! Імперська Росія досі не може змиритися з втратою України, яку шовіністи вважають своєю колонією. Тому ми (і тільки ми!) здатні відстояти власну державу. Так от, саме Майдан розбудив людей, нарешті почалося становлення української нації, без чого, в принципі, неможлива самостійна держава. Патріотизм наших співвітчизників зріс у десятки разів. Бо ми на власні очі переконалися, що російська орда прагне лише одного – залякати нас і знову перетворити на покірних яничар. Але не вийде, я свято вірю в нашу Перемогу. Мені дуже шкода загиблих борців за свободу. Боронити Україну вирушили на Схід багато моїх побратимів із Майдану (і немало їх полягло у запеклих боях зі знавіснілими, підступними окупантами). Це – справжні українці, незалежно від їхньої національності, бо серед них були і кримські татари, білоруси, євреї, грузини… Ми маємо пам’ятати про кожного з них, як і про всіх героїв «Небесної сотні».

Сергій ДЗЮБА