Жінка-УКРАЇНКА

Що не кажіть, а старовинні споруди, надто – фортеці, мають свою неповторну, майже містичну енергетику! Вкотре отримала нагоду переконатися у цьому під час передноворічної поетичної зустрічі в замку Князів Острозьких, що у моєму Старокостянтинові. 

У щойно відреставрованій залі панувала дивовижна атмосфера безмежного і водночас спресованого Всесвіту, поєднавши мистецтво незламності, котрим просякнуті стіни замку, мистецтво живопису, котре зігріває своїм теплом древнє каміння, і мистецтво слова, мистецтво музичних звуків. Близько місяця тому у цій залі запрацювала виставка художніх полотен вихідця зі Старокостянтинова, нині затребуваного російського художника Василя Братанюка. На картинах зображені відомі особистості рідного міста (не скромно, проте є серед них і мій портрет :) ), а також сюжети, пов’язані з постаттю Костянтина Острозького.

Ось в такому «товаристві», переплівши поезію, музику та пісню, говорила віршами (і не тільки) про зиму, про кохання, про життя, про вічність, про те, що близьке для душі кожного з нас... Щемливо, коли у відповідь на ті слова, в очах людей тремтіли сльози, а потім – засвічувалися усмішки!

Переповідати від першої особи про поетичне свято – справа марна, отож просто дякую за організацію заходу міському відділу культури та працівникам замку, а найбільше – за надійність та допомогу моїм друзям-колегам Сергію Грищуку, Олегу Круторогому, Андрію Поліщуку. Більше – на фото.