РУТЕНІЯ: літери, вбрані у вишиванки

У Києві презентували персональну виставку Марини Саркісян «РУТЕНІЯ: літери, вбрані у вишиванки»

Ми мову чуємо, але коли ми подивимося на неї, то виявиться,
що українська мова ходить у кокошнику, в сарафані…

Василь Чебаник

4 квітня 2023 р. у виставковій залі ЦРБ «Свічадо» в Києві відбулася презентація 11-ї персональної виставки української художниці вірменського походження Марини Саркісян «РУТЕНІЯ: літери, вбрані у вишиванки».

Приводом до організації виставки стала теза Марини Саркісян, висловлена нею в одному з інтерв’ю: «Ідея використання української абетки у власних творах виникла в мене в 2015‒2016 роках. У цей час я вже створювала роботи у поєднанні вірменської і української символіки, які дуже сподобалися широкому загалу глядачів… Після того, як у моїй творчості почали народжуватися вірменські Хачкари з петриківським розписом, я подумала, що варто рухатися далі, щоб популяризувати як Україну, так і Вірменію. Але якщо про вірменську абетку мені все було зрозуміло, то щодо української було таке відчуття, що її немає… І я сама собі роздумувала: а що ж нас відрізняє від російської абетки, тільки три літери і все (ред. — Є, Ї, Г)?..»

Отож, виставку було організовано з метою долання лакун у знаннях українців про самих себе, з метою популяризації петриківського розпису і графіки української мови РУТЕНІЯ лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Василя Чебаника як складників візуальної культури та засобів самоідентифікації нації.

Бо російсько-українська, народна, велика війна, що триває, увиразнила брак знань серед українців про справжню історію України, про справжніх лідерів українських національно-визвольних змагань, знань про знецінених російською чи радянською імперськими владами митців і науковців.

РУТЕНІЯ ‒ графіка української мови Василя Чебаника

РУТЕНІЯ (від однієї з назв східнослов’янської території древньої Русі, що використовувалася у європейських рукописах 11 століття) ‒ узагальнена назва шрифтів та шрифтових гарнітур для української абетки, створених протягом 2000‒2023 рр. Василем Чебаником на основі традицій руської доби та козацьких скорописів у рамках проєкту «Графіка української мови». Налічує загалом 63 шрифти (Rutenia_Bold, Rutenia Arial, Rutenia Decor, Rutenia Nezalezhna, Shypshyna Cursive, Sofia Kyivska, KrasnopysChebanyk, Krasnopys Chebanyk, Chebanyk Grotesk Cond та ін.) У шрифті РУТЕНІЯ історичний вигляд українських літер поєднано із формами та лініями давніх символів, що несуть у собі закодовані послання пращурів.

Метою автора є створення державного шрифту, який би виконував роль національного державного атрибута та засобу самоідентифікації нації, а також як засобу зображення мелодійної української мови, як одного з символів суверенності держави, як частини візуальної культури і навіть візуальної екології нації.

Над створенням оригінального шрифту, який відбиває національну, історичну, декоративно-мистецьку своєрідність української культури, працювали Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Павло Ковжун, Святослав Гординський, Василь Хоменко, Яків Гніздовський, Лесь Лозовський, Роберт Лісовський, Петро Холодний, Леопольд Левицький, Володимир Юрчишин та ін.

У період незалежності художники-графіки Дмитро Растворцев, Кирило Ткачов, сестри Віка і Віталіна Лопухіни, Віктор Харик, Генадій Заречнюк, Андрій Шевченко, Олексій Чекал, Богдан Гдаль, Олександра Корчевська, Віталій Мітченко та інші теж створюють і популяризують новітню українську графіку.

Проте саме робота В. Я. Чебаника вважається найбільш вагомим національним здобутком у царині візуалізації української мови.

Василь Чебаник — український художник-графік, член Національної спілки художників України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2019). Автор проєкту «Рутенія. Графіка української мови», розробник дизайну Конституції України – церемоніальної книги, на якій присягають Президенти України на інавгурації, а також посвідчення «Президента України» (1996), дипломів Шевченківської премії, візуальної символіки Києво-Могилянської Академії, Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, Публічної бібліотека імені Лесі Українки та ін.

Марина Саркісян — українська художниця вірменського походження, майстриня петриківського розпису, каліграфиня, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Спілки дизайнерів України

Бажання малювати супроводжувало Марину з дитинства. Курси петриківського розпису, а згодом навчання на кафедрі дизайну Університету «Україна» в Києві (диплом магістра з дизайну інтер’єру 2015 р.), а ще – невтомна працелюбність допомогли жінці стати художницею. Мистецький старт у 33 роки художниця називає символічним.

Виросла й навчалася в Києві, де її батьки-вірмени мешкають з 70-х років 20 ст. Про своє відчуття батьківщини Марина каже так: «Бути вірменкою в Україні для мене – це любити землю, на якій живеш, і не забувати про своє коріння. Тому ці дві культури: українська і вірменська, петриківський розпис і Хачкари – переплелися в моїй творчості».

Мистецьким авторитетом для Марини є передовсім українські митці: «Я дуже люблю творчість Катерини Білокур: збираю і перечитую всі книги про неї; я безмежно люблю поезію Ліни Костенко і пісні Раїси Кириченко і зараз вплітаю їх у своїй творчості, в своїх картинах з каліграфією і петриківським розписом».

Про особливу роль народної художниці України Катерини Білокур у своїй творчості Марина розповідає так: «…Звичайно, ми з Катериною Василівною не були знайомі, але вона певним чином увійшла в моє життя й оселилася у моєму серці. 2010 року, саме у період мого становлення як художниці, мені до рук потрапив журнал, у якому я знайшла дві статті: одна – про Катерину Білокур, інша – про родину Самарських-Вакуленків. …Через деякий час мене запросили до музею-садиби Катерини Білокур. Як я зраділа! Там, у Богданівці, я подумки зверталася до неї: «Дорогенька моя Катерино Василівно! Я благаю тебе, ти зараз біля Бога, ти можеш Йому там замовити слово і про мене. Будь ласка, я дуже хочу бути художником! Ти, як ніхто, знаєш, як важко мати бажання і не мати змоги для його втілення! Колись ти пішки йшла до могили Тараса Шевченка просити його благословення для себе. Зараз я стою біля твоєї могили і прошу благословення на свій творчий шлях. Я обіцяю, що зроблю все можливе, щоб бути гідною величного слова “художник”» (ж-л «Українська культура», № 1-2, 2020).

Як художниця Марина Саркісян працює переважно в жанрі декоративного петриківського розпису й каліграфії. Петриківку втілює на різноманітних матеріалах: папері, дереві, склі, тканині, розписує інтер’єри.

Нині Марина ‒ ще й викладачка образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва та каліграфії в Академії мистецтва краси м. Києва.

Постійно бере участь у міських та міжнародних виставках, арт-проєктах. «Рутенія: літери, вбрані у вишиванки» ‒ 11-та персональна виставка мисткині.

У 2016 р. на 6-му Фестивалі-конкурсі писанок «374 художники» Марину Саркісян визнали абсолютним переможцем і залучили до підготовки Міжнародного пісенного конкурсу «Євробачення 2017»: Марина брала участь у петриківському розписі чотирьох двометрових тарілок з літерами K Y I V для фан зони.

На ушанування 150-річчя з Дня народження Лесі Українки (2021) Марина Саркісян створила ескіз рушника із символом Дерево життя «З України квіту йде любов по світу», яким опікувалася поетеса і громадська діячка Зоя Ружин. Вишивали рушник майстрині народної творчості з усіх регіонів України.

Від 2020 р. розпочала серію робіт із вірменською абеткою та петриківським розписом «Хачкар ‒ мереживні письмена», 40 великих полотен якої завершила напередодні вторгнення, у січні 2022 р.

Створює антистрес-розмальовки: «Khachkar & Petrykivka» («Хачкар і петриківка», 2017), «Нескорена. Вільна. Сильна. Незалежна Україна» (2022) та сувенірну продукцію (листівки, горнята).

Від 2022 р. бере участь у благодійних акціях на підтримку ЗСУ. Так, у лютому 2023 р. передала 18 робіт на благодійну виставку-продаж, яку проводить Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».

Протягом 2020‒2021 рр вона «інфікувалася каліграфією», за висловам В. Чебаника, ‒ закінчила курси каліграфії Вероніки Чебаник у Першій школі каліграфії «АРТ і Я» в м. Києві. І відтоді працює над серією робіт з українською абеткою: «Рутенія в обіймах петриківського розпису», «РУТЕНІЯ: літери, вбрані у вишиванки», «Рутенія витинанкова».

На виставці у ЦРБ «Свічадо» «РУТЕНІЯ: літери, вбрані у вишиванки» представлено 33 роботи Марини Саркісян із візуальним образом української абетки Krasen (Красень) – одним зі шрифтів графіки української мови Rutenia (Рутенія) В. Я. Чебаника. Художниця і каліграфиня за допомогою петриківського орнаменту увиразнює символіку української автентичної графіки В. Чебаника. Мисткиня інтерпретує та популяризує петриківський розпис і графіку української мови РУТЕНІЯ як складники візуальної культури нації, як візитівку України.

Також учасники презентації мали змогу спостерігати майстер-клас Марини Саркісян: шрифтом Krasen вона написала назву бібліотеки «Свічадо» й увінчала напис квітковою петриківською композицією.

Прокидається ген українця

Учасники презентації захоплено споглядали і праці Марини Саркісян з абеткою РУТЕНІЯ, і класичні петриківські квіткові композиції, і поєднання українського та вірменського народного традиційного мистецтва в роботах з петриківкою, хачкарами та вірменською абеткою, і антистрес-розмальовки, і сувернірну продукцію.

Головна редакторка журналу «Жінка» ‒ медіа партнеру виставки ‒ Тамара Маркелова мовила про те, що нині, під час війни, прокидається ген українців, відновлюється жага до знань про свою історію, про українське мистецтво, і такі мистецькі акції, як виставка Марини Саркісян, сприяють просвіті українських громадян.

Леонід Гук, заслужений працівник культури України і колишній викладач Марини, висловив своє захоплення тим, як зросла її майстерність, як утілює вона філософію концептуального формоутворення у своїх працях, (поєднуючи традиційні мистецтва українців і вірмен – петриківку і хачкари), і як віртуозно працює з необароковою графікою В. Чебаника.

Директорка ЦРБ ЦБС «Свічадо» Світлана Гонда наголосила на тому, що тепер саме сучасні бібліотеки стають центром соціокультурного життя громад, популяризують якісний український культурний контент. І виставка Марини Саркісян «РУТЕНІЯ: літери, вбрані у вишиванки» ‒ один із таких заходів, що представляє справжнє, сакральне мистецтво України.

Виставка у ЦРБ ЦБС «Свічадо» триває до 7 квітня. Адреса: м. Київ, бул. Жуля Верна, 13В. Тел. для довідок: 098 432 4166. Вхід вільний.

Довідка

Центральна районна бібліотека Централізованої бібліотечної системи «Свічадо» ‒ соціокультурна родзинка Святошинського району м. Києва. «Свічадо» ‒ мультикультурний простір: це і книгарня, і публічний інформаційний центр із доступом до інтернету, і соціально-психологічний осередок, і творча майстерня, і пізнавальні проєкти, і виставки та презентації, що розвивають кругозір, естетичні смаки і формують читацькі інтереси користувачів бібліотеки різних вікових категорій.

Петриківський розпис ‒ декоративно-прикладне візерункове народне малярство України 19‒21 ст., яке зародилося в с. Петриківка, що на Дніпропетровщині. У петриківському розписі переважають рослинні орнаменти, зображення квітів (айстр, жоржин, троянд, ромашки) та плодів, які поєднуються у фантазійні композиції. Іноді рослинні візерунки поєднують із зображенням людей, птахів та тварин. Традиційно орнаментальні композиції виконуються на білому тлі.

Петриківський орнамент є художньою візитівкою України. 2013 р. петриківський розпис внесено до Списку Всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

Вірменські хачкари (від поєднань слів «хач» – хрест і «кар» – камінь) – зображення хреста на кам’яній стелі (брилі), художній символ народу Вірменії. Спершу камені з вирізьбленими знаками та орнаментом ставили на межі землеволодінь, на цвинтарі, на ушанування язичницьких ідолів і сприймалися як обереги. Від 4 ст., після прийняття християнства, хрест-камінь поєднує давні традиції та християнську символіку Вірменії і прикрашає також храми та монастирі. У центрі кам’яної стели зазвичай викарбовується хрест (як виноградна лоза, що розпустилася, чи квітуче дерево – «Дерево життя»), що символізує життя вічне. А навколо нього майстри вирізьблюють мереживний орнамент із зображенням сонця, кипарису, листя фініка, кетягів винограду, плодів гранату, квітів, трави, а також зображення янголів, зірки, птахів (павичів, голубів, орлів), звірів (бика, лева) та ін.

Мистецтво крилатого хреста (своєрідне графіті) порівнюється з ювелірним. 2010 р. хачкари внесено до Списку Всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

Ніна Головченко