Жінка-УКРАЇНКА

Простір стигне, у мороз закутий,
Час не йде – такóж замерз мабýть…
Справа нáсип, а позаду Крути,
А за ними і на Київ путь…

Там заслін крихкий – студентські чóти
(Але духом нескоримі, ні!)
Проти муравйовської піхоти,
Тих ординців чорних – матроснí.

У заброд досвідчені солдати –
Вже гвинтівок щúряться стволи!
А вони не вміли ще вбивати,
Може й неціловані були…

Господи, зішли підмогу, де ти?
Дай вернути до батьків й родин…
Та як сотник крикнув – “На багнети!”
Всі звелись в атаку, як один.

Накривала заметіль кривава –
Та набоїв бракло, не снагú!
Тут кричали і “Ура!” і “Слава!”,
І навік лягали у сніги…

Вороги знущалися над тими,
Хто останній не зберіг патрон,
Розстріляли дико – розривнúми,
Тих, які потрапили в полон…

Плакали зимові краєвиди –
Навіть час ту рану не задме…
“Душу й тіло…” – як останній видих.
Залп. І другий. Тихе – “Ще не вме…”

…Лопотять знамена жовто-сині, 
Їх звитягу не зітруть літа,
Бо вони воюють ще й донині –
Наша Надісторія Свята…

                                     Іван Гентош
                                     29.01.2016