Жінка-УКРАЇНКА

До 28 жовтня 2018 російська Вікіпедія містила твердження про те, що купець першої гільдії, підприємець-доброчинець Григорій Гладинюк начебто був членом Київського клубу руських націоналістів. Це твердження базувалося на статті про цей клуб у «Большой энциклопедии русского народа». Однак, ще в 2011 році «Большая энциклопедия русского народа» була визнана спільнотою російських редакторів Вікіпедії як енциклопедично незначима, а отже така, що не може розглядатися як авторитетне джерело.

Щоб поставити крапку в питанні про членство Григорія Гладинюка в Київському клубі руських націоналістів публікуємо краєзнавчу розвідку Таїсії Шаповаленко, журналіста, письменниці, автора книги-дослідження про життя та діяльність  Григорія Гладинюка, яке незабаром побачить світ.

Юрій Пероганич, редактор і патрульний Вікіпедії, 
член Національної спілки краєзнавців України.

Із 1905 року стан здоров’я першої гільдії купця Григорія Гладинюка різко погіршується.

«В виду своего болезненного состояния Григорий Гладынюк желал бы, чтобы его намерения осуществилось в возможно скором времени», – писав 21 квітня 1905 року його височеству, волинському губернатору Клейгельсту попечитель Київського навчального округу Беляєв, турбуючись про відкриття двокласного міністерського училища «с правильно и основательно поставленными ремеслено-сельско-хозяйственными классами» в Базалії Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.* 

Ф.442 Оп. 658. Спр. 58 лл1-7

Причин для погіршення здоров’я у Григорія Гладинюка вистачало. На початку 1900-х років він похоронив єдиного сина Володимира, дружина померла ще раніше. Відкриття в рідній Базалії училища неподалік від лікарень, збудованих там його коштом, під великим питанням. Місцевий пан Ледоховський не хоче продавати йому землю.

Питання купівлі відчуженої землі можна вирішити тільки з дозволу Правительствуючого Сенату. Свій рапорт Сенату за номером 1775 Волинський губернатор підписав 5 серпня 1905 року. Правда, рішення сенату можна чекати довго, а в Гладинюка такого часу вже немає. Обіцяв гонористому паничеві в обмін на землю навіть київський готель… Були й інші причини. Про них скажемо в підготовленій до видання книзі-дослідженні. Все це забирало багато сил та енергій.

У 1907 році він передає на утримання власний готель «Гладинюк» за адресою Фундуклеївська (нині Богдана Хмельницького), 8  Павлу Бобрусову, купцю першої гільдії, із п’ятигорських міщан, почесному блюстителю сільського Солом’янського двокласного училища. Із власного готелю в 1907 році він переселиться на Володимирську, 37, у будівлю із монограмою «АТ» на фасаді будинку домовласника, надвірного радника Олександра Таргоні (у 1950-ті роки добудовану вгору двома верхніми поверхами і по фасаду до вулиці Малопідвальної). Цю інформацію легко знайти в адресній і довідковій книзі «Весь Київ» Семена Богуславського за 1907 рік.

 У 1908 році в нього залишатиметься тільки 3 роки життя і маса справ, які він поспішатиме вирішувати. У планах мецената: виокремити частину садиби по Ново-Єлизаветинській, 14, щоб її продати. І в 1908 році він продасть її управлінню Південно-Західної залізниці, яке й побудує в 1910 році за проектом архітектора Олександра Вербицького ошатний особняк під міські залізничні каси. Одержані та заощаджені кошти, за  планами Гладинюка, мають піти на відкриття та утримання в Києві лікарні для хронічно хворих і на будівництво та утримання ясел-притулку для немовлят, покинутих батьками. Це принципово. Тільки на будівництво притулку сума має бути не меншою 60.000 карбованців, а розмір грошового фонду на утримання закладу визначався сумою в 500 000 руб.* Притулок і лікарня можуть носити його ім’я. У цей час він активно шукає для лікарні садибу з будівлями, яку треба придбати, щоб потім офіційно, за всіма бюрократичними процедурами, передати (подарувати) в розпорядження народного здравія місту.*

«Киевская мысль»,  14 августа 1911 года N223

  «Известия Киевской городской Думы». 1910 рік. N 8, N 9, N 13

10 січня (за старим стилем) 1908 року йому виповнилось 75 років. Останні ускладнення зі здоров’ям змушують його думати про духовний заповіт, який він виношує уже не перший рік. 18 березня 1908 року заповіт мецената завірять адвокатські служби. Своїми душеприкажчиками в документі він назве своїх друзів і партнерів: потомственного почесного громадянина Києва Івана Олексійовича Розова і почесного громадянина Києва Порфирія Осиповича Жданівського.*

ДАК. Ф. 162. Оп.38.Спр. 703         

У заповіті людина, яка знає ціну грошам, розписує адресно кожну копійку, зокрема й на благодійність (посилань на документи багато).

Самого клубу «русских националистов» як такого на початку 1908 року ще немає. Офіційно він буде зареєстрований тільки 6 квітня 1908 року.

У тому міжчассі Гладинюк таки придбає садибу на Предславинській, 19  і встигне в березні 1911 року відкрити там лікарню для хронічно хворих імені Гладинюка і забезпечити її утримання капіталом. А 7 серпня 1911 року від грудної жаби Григорій Пантелеймонович Гладинюк помре під час лікування у П’ятигорську.

Поширені некрологи із біографією надруковано в газетах:  «Кіевская мысль» N222, N223 та «Кіевлянин» N221, N222

І ще що дуже важливо. Духовний заповіт Григорія Гладинюка можна знайти в архівах Києва, дуже багато про його життя та діяльність написано на сторінках «Известий Киевской городской думы». І немає жодного документа, який би засвідчував про вступ Гладинюка до клубу «русских националистов», бо його й не може бути.

Є ще один аргумент. У 1905-1908 роках (до часу придбання в Києві садиби на вул. Паньківській, 9)  в готелі Гладинюка постійно в зупинявся «мазепинець» і «сепаратист» Михайло Грушевський. Між іншим, готель Гладинюка він вибрав ще в 1899 році.

Думаю, що й версію поховання Павла Тичини на могилі Григорія Гладинюка доведеться також переглядати.                                                 

 Таїсія Шаповаленко, журналіст, письменник,
автор книги-дослідження про життя та діяльність  Григорія Гладинюка,
яке незабаром побачить світ.

                                                           27 жовтня 2018 року