Жінка-УКРАЇНКА

Звичайна історія

Жила-була Муха. На перший погляд, Муха як Муха. Нічого особливого. Як і всі інші мухи, вона смажила на сніданок омлет на маленькій пательні і летіла на службу - коли з парасолькою, коли - ні. Залежно від погоди. Служба була не надто важкою - Муха працювала у великій дегустаційній фірмі. Єдине, що від неї вимагалось - вишукувати найсмачніші і найсоковитіші місця, сідати на них і... ласувати. Чи малиною, чи млинцями, чи молоком.

Її колежанки на службі були безтурботними, веселими і приязними. Правда, вони часто сварилися між собою, а потім — мирилися. І, начебто нічого й не трапилося, продовжували спілкуватися і пліткувати про все і всіх. Обмірковували різний модний одяг з часопису «Наталі», якості меду, який продавали у сусідньому супермаркеті, і нові, такі безглузді, кофтинки дружини шефа. Вони полюбляли бувати у вишуканому, цікавому товаристві — наприклад, коли їх запрошували в гості комарики з музичної корпорації «Соната». До виходу в світ вони готувалися ретельно: вибирали найелегантніші капелюшки, рукавички, які пасували до них, придумували промови й тости. Деякі навіть летіли до бібліотеки напередодні цих поважних візитів і знаходили там для своїх «експромтів» цитати відомих письменників, аби по виблискувати інтелектом. І коли вони «тусувалися» в цьому цікавому й вишуканому товаристві, то обов’язково напускали на себе хмарку нетутешньої загадковості. А коли пили каву, то обов’язково, тримаючи філіжанку, відстовбурчували маленький пальчик, бо вважали, що саме в цьому найвищий шарм і ознака шляхетності.

Але останнім часом усім їм було не до розваг: Шеф Муховій вирішив балотуватися в Парламент, висунув свою кандидатуру, і миттєво перетворився з нуднющого керівника на кандидата в депутати. Підлеглі одразу ж організували «Асоціацію незалежних мух» і активно долучилися до передвиборчого марафону. Наша Муха, як найрозумніша, отримала завдання: скласти програму кандидата. Завдання їй не надто сподобалося, але — наказ є наказ.

Не сподобалось це і її найкращій подрузі, котра очолювала відділ по зв’язках з громадськістю. Адже подруга переживала велику душевну драму, і їй було зовсім не до програм: вона безнадійно закохалася у Художника. Його будинок з просторою майстернею і запущеним квітником знаходився поблизу їх офісу. Подруга прилітала до нього (він цілісінький день стирчав серед прив’ялих квітів), кокетливо сідала на мольберт і пильно вдивлялася в його очі. Даремно: Художник не звертав на неї уваги - він малював. До того ж: хто помітить звичайну Муху, хоч вона і РUBLIC RELATIONS! У нього стільки художниць - блідих, трішки манірних і таких талановитих! Муха — РUBLIC RELATIONS мучилася, довго і сумно розповідала просто Мусі про те, що він не бачить її кохання, а часом навіть намагається її прибити газетою «Факти». Просто Муха співчувала, бентежилася, але, що вона могла вдіяти?

Взагалі, наша Муха була вельми сердечною, співчутливою дівчиною: не розводила ніяких пліток, не любила «тусуватись» і завжди вміла терпляче вислухати плач змученої, пошматової жіночої душі (зрозуміло, чужої. До її душі — справи не було нікому). Вона добросовісно працювала над передвиборчою програмою Муховія. Сенс усіх важливих соціальних проблем, які обіцяв вирішувати майбутній депутат, виклала... віршами. Поезії писалися легко, були і політичними, і громадянськими, й іронічними. У них декларувалися важливі для простих Мух речі, і Муховій в подальшому просто не міг не виконати того, що було закладено у ці поетичні рядки. Тепер наша Муха знаходилася в центрі уваги: до її міркувань прислухалися, звертались до неї за порадою, а Муха з господарчого відділу щодня ставила їй у вазу свіжі левкої.

Все це мало тішити Муху, бо вона мала свою - велику таємницю, про яку не знав ніхто. І тільки в цій таємниці був закодований увесь сенс її існування на землі. В суботу, рівно опівдні, вона перетворювалася на Ластівку і летіла з такого безнадійно-нудного світу мух, з цієї неволі, до світла і радості. Було так чудово!.. Але - до перших зірок неділі, бо їй потрібно було обов’язково повертатись додому, щоб наступного дня, у понеділок, прокинутися, ніби нічого й не трапилось, приготувати яєчню, взяти парасольку (чи - не взяти), зачинити вікно і летіти на службу.

…Вона літала і бачила все-все (відомо ж, ластівки літають значно вище мух і всюди, де хочуть), прислухалася до незнайомих звуків, торкалася крилами дерев і місяця. І там, у пташиному житті, у неї був друг, а якщо чесно — коханий... І він ніяк не міг зрозуміти, чому вона з’являється в його гнізді так рідко - тільки у вихідні, а потім зникає, не лишивши ні пір’їнки. «У нас могли б бути пташенята, - казав він їй. - Ти ж не схожа на зозулю, яка кидає власних дітей. Ми могли б стати такими щасливими! Зоставайся! Куди ти відлітаєш?» Та кохана не могла зізнатись своєму другові, що вона, хоч і Ластівка, але ще й Муха, тож повинна завжди вертатися додому. Звичайно, вона могла одного разу і не повернутися в оте мушине королівство, де панують такі, як Муховій і їх лакеї, і де вся передвиборча програма - просто міф, така собі казочка для дорослих. Вона могла б сказати коханому, що щасливою і вільною відчуває себе лише тоді, коли вона - Ластівка.

Це -справжнє, а все інше - ні... Так, перші зорі могли б спалахнути, відобразившись у найближчих віконцях, а вона... Буцімто могла б не встигнути, не відчути час, коли потрібно випурхнути з гнізда, залетіти за останній дах останнього будинку і знову перетворитися на Муху. І вона б назавжди залишалася Ластівкою, залишилася б - з ним. «Але...але..., - розмірковувала Муха, — як тоді почуватиме себе РUBLIC RELATIONS? Кому ж вона розповість про своє кохання до Художника, так неймовірно запрограмоване на тугу? А інші Мухи — безтурботні, часом нещирі, і все одно — такі привабливі?...» І вона завжди поверталася...

Якось РUBLIC RELATIONS прилетіла до неї вночі — заплакана і скоцюрблена. Муха запалила велику лампу у вигляді соняшника, щоб РUBLIC могла зігрітись.

Приятелька розповіла, що Художник продав будинок разом з майстернею та квітником і поїхав у місто, де ліхтарі світять на кожному розі і де суцільні галереї, в яких можна виставлятись. Більше він сюди не повернеться, і вона ніколи не присяде на його мольберт... В його оселі поселився товстий, губатий пан у підтяжках, дехто з «нових». Сумно й огидно... У квітнику поспішно навели порядок — на його місці спорудили теплицю. Замість фіалок там тепер ростуть огірки. РUBLIC хотіла йому помститися — поцупити блакитну фарбу, але не змогла навіть зрушити її з місця, не кажучи вже про те, щоб підняти... «Це ж його головна фарба. На його картинах — завжди багато неба, повітря, води, — збентежено думала Муха. — Навіщо ж красти її? Чим він потім намалює для всіх нас небо?»

РUBLIC RELATIONS гірко плакала. Щоб хоч трішки її заспокоїти, Муха відкрила їй свою таємницю і пообіцяла: «Я візьму тебе з собою наступної суботи. Ми побачимо дивовижні камені з незрозумілими літерами (їм мільйон років), золотисті під згасаючим сонцем; червоні скелі над морем; готичні будинки; мости з арками над річками, все-все... Ми полетимо до столиці і знайдемо галерею, де висять картини твого коханого. Художники завжди там, де їхні картини, і ти його побачиш... А ще я познайомлю тебе зі своїм другом». «А чи побачимо ми прем’єру вистави про Ромео і Джульєтту? — жалібно запитала РUBLIC . — Чи присядемо, хоч на хвилинку, на оксамит партеру?». Вона до самозабуття любила театр, але ніяк не могла потрапити туди. «Аякже! Ми все і всіх побачимо...» — запевнила її Муха.

Вони домовилися зустрітися завтра, перед самим полуднем, і полетіти в свою захоплюючу мандрівку. Але в суботу до Мухи (зовсім неочікувано) прилетіли всі інші мухи. Вони були без капелюшків (це ж був не поважний візит) і з надто сердитими (аж червоними) обличчями. Муха пропонувала їм каву. Вони ковтали її якось гарячково, зовсім забувши про те, що треба відстовбурчувати маленький пальчик, а може, вважали, що це тут зайве... При цьому, дружно сварили Муху.

— Як ти наважилася приховати від нас свою таємницю? Як ти сміла літати по-справжньому і нічого не сказати нам про це? Хто дав тобі таке право? Як посміла бачити те, що не бачили ми?

— Може, у тебе, Мухо, душа Музи? Не сміши! Як змогла (нечуване нахабство!) закохатися в Птаха! Ну, ще в павука, таргана - це нормально. Навіть у метелика. Ми б зрозуміли. Але крутити роман з Птахом - це справжня непристойність!

— А твоя передвиборча програма - ніщо! Бідний Муховій! Ти ж його компрометуєш!

Муха ніяк не могла збагнути, в чому її конкретно звинувачують? Хіба питання відданості і ніжності можна вирішувати в рамках службового товариства? Ніби ж вже 10 років живемо під іншими прапорами, і серед них можна начебто літати куди хочеться... І з ким хочеться. «Чоловіка для кохання обираю собі я, а не громада. Чи не так? То чому ж вони гніваються? І де РUBLIС ?»

«Приятельки» виявилися панянками впертими і кусючими. Вони обступали Муху щільною стіною, вона задкувала, шукала виходу, билася об віконне скло...

А виходу не було - скло не пускало... А потім вона раптом зрозуміла: ніхто не врятує. Навіть - Птах. Бо він живе зовсім в іншому вимірі, і коли вона була б трішки сміливішою, то цього не трапилося б... Ілюзія нездійснених бажань... Порятунку не було. А як добре було літати й літати - над кущами жасміну, над розчиненими дверима будинків, де сміються і плачуть, над лісами, сіножатями, річечками, криницями, церквами... Мені щиро шкода вас — ви цього не бачили, і, мабуть, ніколи не побачите... Чому ж ви такі злі? Що ж я зробила вам? За що ж ви так? Серце моє не витримає, розірветься - на сніжиночки останнього снігу, на пелюсточки тихих нічних квіток, які обов’ язково помруть вранці... Останні стогін і сльоза, зітхання і слова жалю... А потім ніби хтось різко вимкнув в усіх лампах світло. Соняшник - відгорів, відсяяв, почорнів...

Муху ховали з великою шаною. Скрипалі комариного оркестру грали Бетховена. Муховій (вже депутат, солідний і щасливий, поруч- дружина, у новій безглуздій кофтинці) відкривав жалобний мітинг. Представники «Асоціації незалежних мух» були у чорних капелюшках та сукенках, і всі говорили проникливі, чуйні промови, цитували Сократа і Брехта. Від РUBLIC RELATIONS поклали на могилу великий, дорогий вінок. Її самої на похороні не було.