Жінка-УКРАЇНКА

Києве-батьку, глухий Вавилоне,
ніби і слухаєш — тільки не чуєш...
Щось підштовхне повернутися в лоно
дух твій, що в приймах і днює й ночує!

Щось-таки змусить твої перикарди
знову забитись рутенською кров'ю!
Серце покорою не переткати
в морі чужинського гапту та крою.

Майже під корінь, мов пень, ти підтятий.
Та, попри це, лізуть вперті пагінця.
Їх обсідають пісні, мов потята,
дзвінко окреслюючи українця.

Самоскалічений, ввігнаний в жарти,
збуришся проти безликого себе.
Пса «москалівщини» зась зображати!
Зріє натомість в утробі осердя.

Твердне прадавній скелет-витинанка.
Ніжить розбуджений дух окарина.
Кию, недовго твоїм вити мамкам —
квіткою з рани росте Україна!

                                         © Сашко Обрій.