Жінка-УКРАЇНКА

Олександр Самойленко трудиться ректором одного з найстаріших та найпрестижніших вишів України – Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя – з квітня цього року. У конкурсі на посаду очільника гоголівського вузу він переміг упевнено – більшість трудового колективу (майже три чверті!) Олександра Григоровича підтримала. Бо все своє життя, після закінчення вишу, він працює тут. Протягом 23 років займав різні посади: асистента, доцента, заступника декана, завідувача кафедри, а також – проректора (останні вісім років), доки наказом Міністерства освіти і науки України Олександра Самойленка призначили ректором в університеті, який давно став для нього рідним. Власне, за фахом він – історик, свого часу закінчив Чернігівський педуніверситет імені Тараса Шевченка.

– Олександре Григоровичу, попри нові обов’язки, ви й нині продовжуєте викладати.

– Так. І я вважаю, що це – правильно. Керівник має сам бути практиком, адже з середини краще розуміти ті процеси, які відбуваються у вищій освіті в наш час. Як відомо, після прийняття закону про вищу освіту відбувається її реформування, а це – дуже багато різноманітних заходів та нововведень, які потребують гарних знань і практичного досвіду. Втім, водночас я займаюся і науковою роботою – завершую зараз докторську дисертацію й сподіваюся, що найближчим часом відбудеться її захист. Наразі на сьогодні я – кандидат історичних наук.

– Я вже тривалий час знайомий із вашим татом – відомим науковцем та викладачем Григорієм Васильовичем Самойленком, шанованою людиною, і не лише в Ніжині, а й далеко за межами рідної Чернігівщини та України.

– Дякую за добрі слова! Справді, у нас – родина освітян, яка багато років трудиться в цій галузі…

– … Має почесні нагороди… Григорій Васильович Самойленко – доктор філологічних наук, професор, він – заслужений діяч науки і техніки України, лауреат багатьох престижних наукових і літературних відзнак. Працював понад чверть століття (!) деканом історико-філологічного, а згодом, після реорганізації, – філологічного факультету. Сьогодні досвідчений науковець очолює кафедру слов’янської філології та перекладу. Автор багатьох книг, які я прочитав із великою цікавістю, бо Григорій Васильович – талановитий і високоосвічений літературознавець, котрий пише об’єктивно і небайдуже. Взагалі, скільки років він уже працює в гоголівському вузі?

 – Тато трудиться тут 46 років. У 1970-му, після аспірантури, як прийшов сюди на роботу, так і продовжує працювати. А мама, Надія Флорівна, – вже на заслуженому відпочинку. Вона працювала тут, у бібліотеці університету.

– Тобто ви змалечку не раз приходили сюди з батьками?

– Звичайно. Все моє життя тут проходить, – посміхається. – З дитинства тато брав мене на заняття. Я знав багатьох поважних викладачів, деякі з них і зараз працюють в університеті.

– Як зараз живе гоголівський вуз, що торік відзначив своє 210-ліття?

– Ми не лише пишаємося своїми традиціями, досягненнями в минулому, а й прагнемо рухатися вперед, розвивати, поглиблювати все краще, закладене попередніми поколіннями. Власне, є вимоги часу…

– Тому Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя – один із найкращих в Україні!

– Ми не сидимо, склавши руки. Відкрили нові спеціальності. Отримання статусу класичного університету розширило наші можливості. Розвиваємо нові технології та практики. Незабаром плануємо відкриття чотирьох нових спеціальностей. Зараз готуємо документи на ліцензування, сподіваємося, що успішно пройдемо його і надамо можливість ще ширшого вибору нашим абітурієнтам.

– Більшість студентів університету – місцеві, з наших країв?

– Звичайно, в першу чергу, ми зорієнтовані на рідну Чернігівщину, адже близько 73-75 відсотків студентів – родом із Придесення. Хоча є студенти з Сумської, Житомирської та Рівненської областей, дещо менше – з Київщини і Полтавщини… Ми прагнемо зацікавити школярів, проводимо різні тематичні зустрічі з дітьми в університеті. От, наприклад, відкрили тут школу молодого психолога – відгуки хороші. Так, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя – це вже бренд, але молодь повинна відчувати перспективу й мати щире бажання і заповітну мрію навчатися саме у нас!

– А іноземці у вас навчаються?

– Ми працюємо над цим перспективним напрямком… Адже є потенціал і спеціальності, які мають зацікавити громадян інших держав. Цього року ми взяли на навчання двох іноземних студентів з Узбекистану і Туркменістану. Але сподіваємося, що їх кількість збільшуватиметься, адже це вигідно вузу. У перспективі є плани щодо студентів із Казахстану, північноафриканських країн. Зараз вивчаємо це питання. Співробітничаємо з польськими вузами…

– Ви – учасники кількох цікавих міжнародних проектів.

– Зокрема, за програмою «Еразмус +» (напрям «Розвиток потенціалу в сфері вищої освіти», 2015-2018). У цьому міжнародному проекті, крім нашого вишу, беруть участь українські університети з Кропивницького та Івано-Франківська, а також – університети з Литви, Греції, Угорщини, Марокко та Тунісу.

– Тобто широке представництво!

– Проект фінансується Євросоюзом. Йдеться про гендерні дослідження... Також ми стали учасниками важливого міжнародного проекту – серед десяти вузів України за програмою Британської ради. Це – для вчителів англійської мови: йдеться про англійську систему підготовки – вона дещо відрізняється... Поки що перший рік триває навчання в експериментальній групі. 

– І які враження?

– Дуже позитивні! У схожому напрямі працюємо над німецькою мовою, співробітничаємо з Гьоте-інститутом. Сподіваємося, що через рік буде такий же цікавий проект і з німецької. Зараз ведеться підготовка не лише вчителів англійської та німецької мови, а й перекладачів і філологів-науковців. Тому є над чим працювати! У нас – висококваліфіковані викладачі. Серед філологів – досить значна кількість докторів наук, професорів, заслужених діячів науки і техніки України.

– Є кому професійно готувати сучасних спеціалістів!

– Звісно, ми розвиваємо інформаційні технології, частково переходимо на дистанційну освіту, створюємо мережу для надання таких послуг нашим студентам. Адже потрібно не просто вчити студентів отримувати знання, а й вміти їх одержувати, тому що потік інформації тепер – величезний! Авжеж, втримати все в голові – нереально, однак треба знати основи, методологію… А все інше можна знайти, розуміючи де і як шукати цю інформацію. Тому й вища освіта зараз зорієнтована на надання студенту, в першу чергу, компетенцій, а не знань і вмінь, як раніше. Ось така переорієнтація відбулася!

– Знаєте, мені подобається, що у вашому виші постійно відбуваються резонансні, цікаві заходи. Скажімо, я брав участь у першому міжнародному фестивалі «Литаври». До Ніжина приїздили відомі письменники, перекладачі та науковці з двадцяти держав! Ми виступали в університеті, спілкувалися, читали свої вірші та переклади… І була така піднесена, яскрава, вражаюча, тепла, по-справжньому святкова атмосфера. І зараз із приємністю згадую! Та й мої друзі з Німеччини щиро задоволені візитом до гоголівського вузу.

– Авжеж, чимало різноманітних заходів у нас проходить… Ми прагнемо залучати наших студентів до всіляких естетичних, культурно-мистецьких, національно-патріотичних заходів. Адже студент має не лише засвоїти певні знання й стати фахівцем… Він повинен бути водночас дійсно непересічною особистістю, патріотом України. Розумієте? Ми виховуємо інтелігентів. І ось такі заходи, як «Литаври», сприяють такому правильному вихованню. Тому ми проводимо презентації книжок, газет і журналів, а також фотовиставки. Наприклад, є домовленість із популярною газетою «День»…

– У них – напрочуд цікава експозиція різноманітних фотоматеріалів!

– То чому б не провести день газети «День» в університеті?! Зробимо. А зараз ми організовуємо ще одну експозицію… Взагалі, у нас, в університеті, – величезний музейний комплекс. Це – і музей історії нашого вузу, й музей Миколи Гоголя, картинна галерея, а ще музеї природознавства, геологічний, рідкісної книги… Нині займаємося підготовкою однієї зали музею, де буде відтворене в чудових картинах українське суспільство, різні його прошарки:  селяни, робітники, інтелігенти, студенти…

– Що ж, ідея – досить цікава! 

– Наразі маємо велику колекцію – до 70-ти картин знаного українського художника Анатолія Петровича Шмакова, котрий подарував їх перед смертю нашому університету. Це – представник київської школи. Роботи виконані у різній техніці та в різноманітній стилістиці… Переважно художник малював людей праці. В останні роки свого життя він мешкав у Ніжині й продовжував трудитися. Анатолій Петрович дружив із татом, вони часто спілкувалися… Так і виникла ідея подарувати цю колекцію гоголівському вузу, щоб зберегти її для нащадків.

– Яка зараз найбільша проблема у вашого університету?

– Та ж, що й в інших навчальних закладах – значне підвищення тарифів за комунальні послуги. На жаль, у Ніжині опалення – одне з найдорожчих в Україні! Фактично протягом цього навчального року ціни зросли втричі. Це – суттєво ускладнює планування нашої подальшої діяльності!

– Розраховували на одні тарифи, однак маєте зовсім інші…

– Отож змушені більше коштів витрачати саме на оплату комунальних послуг, а хотілося б – на вдосконалення та модернізацію матеріальної бази університету. Це прикро, адже сьогодні наші гуртожитки стають збитковими. Втім, ми сподіваємося на покращення ситуації – власне, багато залежить від стабілізації та успішних реформ в Україні.  

– Ваша дружина також працює в університеті?

– Так, дружина Олена – кандидат педагогічних наук, трудиться у нас, на кафедрі педагогіки… Маємо двох дітей. Донька Анастасія завершує навчання в ліцеї при гоголівському університеті, вступатиме сюди. А синові Андрієві в січні виповнюється два роки… Отож ми – молоді батьки! Після двадцяти літ подружнього життя другу дитину народили. Що ж, Господь дав, то треба брати. Це – тепер найбільша віддушина – наші діти. Коли приходиш додому, і вони тобі раді! Звісно, діти – різного віку, у кожного – власні потреби та вподобання…

– Маєте хобі?

– Зараз я продовжую займатися спортом – ходжу до спортзалу, бігаю. У нас є така середньовікова група: від сорока – до шістдесяти… Взагалі, багато років серйозно грав у футбол. Тепер – правда, вже трохи менше, однак дуже люблю цю справу: і грати, і вболівати! Два роки тому з командою ветеранів «Фрунзенець» ми виграли кубок області, змагалися у Пісках. Це – ніжинська команда, її молодіжний склад цього року став чемпіоном Чернігівщини. А я граю за ветеранів…

– До речі, скільки вам років?

– Я народився 17 квітня 1970-го – в селі Скурати Малинського району, на Житомирщині. Тобто мені зараз – 46. Почуваюся молодо, але в спорті – це вже ветеран, – посміхається.

– А яке ваше футбольне амплуа? Що вам більше до вподоби – нападати чи захищатися?

– Грав і в захисті, і в півзахисті, і в нападі, хіба що на воротах не стояв. На кубку області був захисником. Тобто це – не принципово, головне – сама гра! Хоча тепер, мабуть, більше подобається амплуа захисника…

– Ваші улюблені письменники?

– Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, Михайло Булгаков, Федір Достоєвський і, звісно, Микола Гоголь! У нас, вдома, – величезна колекція  «гоголіани». Я з дитинства твори Гоголя читав, зараз люблю і перечитую. Його життя пов’язане з Ніжином, це – дуже близьке мені.

– Гоголь – видатний український письменник?

– Безперечно. Тож ми справедливо пишаємося своїм всесвітньо відомим земляком! Він був українцем, народився на Полтавщині, вчився, формувався, як письменник, на Чернігівщині, щиро любив рідну Україну. І увесь світ має знати, що Микола Гоголь – геніальний український письменник! Так, якийсь час Микола Васильович мешкав у Санкт-Петербурзі, однак, даруйте, він і в Італії дев’ять років прожив…

– Як ще відпочиваєте?

– Ходимо з родиною до театру – і на  драматичні вистави, й на оперу… Також я люблю риболовлю, активний туризм, збирання грибів, спілкування з природою!.. На жаль, на все це тепер просто не вистачає часу. Втім, цього року кілька разів ходили з родиною по гриби, а ще я ловив рибу з друзями… Ось такі в мене традиційні чоловічі захоплення.

Спілкувався Сергій ДЗЮБА