Жінка-УКРАЇНКА

Що не кажіть, а наша цьогорічна осінь — відчайдушна шпигунка:  за ніч сховала на городах і в садах, у полях і лісах, на річках та озерцях тисячі кришталевих слоїків з парфумами. І хизується сама перед собою…

Біля веранди вельможний запах айстр, жоржин і хризантем різко забиває домашній аромат сузір’їв кропу й листочків хріну, смородини й вишні — то молодичка засолює у вимоклій за літо дубовій діжці останні м’ясисті помідори, такі червоні, аж гіпертонічні; із-за хати, з поля, чується димок спаленого картоплиння вперемішку з духом рудого пожухлого кукурудзиння і переораного стернища; в саду самотні яблука.самотні яблука.самотні й горді принцеси-антонівки намагаються притлумлювати пахілля почорнілого бальзамічного кануперу; знову школярики  понесли вулицею кошики із грибами, і повів лісу заморочив памороки — надто ці бадьорі й м’язисті, ніби ще живі, маслюки у смолистому припаху гострих соснових голок; ще теплі ставкові води все більше віддають добрим дурманом осоки, зеленим жабуриння і ряски, а в річках же води вже остудні; і в усьому злагіднює душу духмяний трунок пізнього меду, меду, що пахне нібито, як вигадують дівахи-поетки, вічністю…

Але це тільки химера, облуда, ілюзія — немає у меду вічності, як немає вічної людини, окрім Сина Божого, немає навіть «вічного двигуна» і вічного каменю. Є лише миттєве втішання осінню — таке швидкоплинне, як стрімка течія річкова. Ще якийсь тиждень-два, і ти побачиш вигірклі земні та піднебесні краєвиди і бомжиху-осінь, що наситилась життям і вже не бентежить наші душі, а викликає відразу. Вона пахне грузьким болотом, грязюкою, що її  заносять її до класу на підошвах школярики, і потім прибиральниця, миючи ввечері підлогу, проклинає на чім світ стоїть осінь, якою ви ще позавчора втішалися. Таке селяві, як сказали б француженки, які в цю пору більше всього люблять осінні парфуми…

Володимир САПОН