Жінка-УКРАЇНКА

Їжакові, як і людині, сняться сни, особливо ж осінні. Сняться вони здебільшого про літо-літечко. Отож, прокидається він дуже рано і, полякавши на нашому городі комах, жучків та черв’ячків, смачно посьорбавши ще теплого сиродою з-під корови, яким наша мама його підгодовує, влягається в тінь м’яти-холодянки, що пахне так духмяно, аж паморочиться голова, і спостерігає за життям нашого обійстя. Скоріше одним оком спостерігає, а другим дрімає…   

Он підсліпуватий песик Рудько викарабкується з будки, крутить головою — це така фізкультура в нього, і не поспішаючи плететься до веранди, до порожньої миски, до якої мама ось-ось покладе ще гарячі, прямо з печі, бараболі. В Рудька вже немає зубів, і варена картопля для нього найсмачніший наїдок, а з кісткою від м’яса він тільки зрідка бавиться. Їжак зовсім не боїться Рудька тому, я так гадаю, що він дуже розумний, і знає, що погратися з таким колючим дивом ризиковано — і лапи нитимуть, і писок. Тільки молодий котяра Бутерброд (бо моя сестра ще кошеням годувала його канапками з сиром) не усвідомлює цього: намагається кігтями перекинути клубок із колючками. Та дзуськи, нічого на виходить, тільки болять поколоті лапи, а їжак відтак не терпить котячого духу…

Найбільше до вподоби їжакові цвірінчання пташок: ластівок, що зліпили гнізда під дахівкою хати, горобців, що мешкають у стрісі хліва, а ще зозуль, що прилітають до нашого городу і кують, як каже мати, нам роки,  горлиць, які воркують у садку… Якось, уже під осінь, цілий день мжичило і я відсиджувався в кімнаті, спостерігаючи через запітніли шибки як від сумної мрячки сховався в будку Рудько — тільки чорний писок і лапу видно, як забилися у пригребицю наполохані кури. Тільки горобці на паркані примостилися зграйкою незворушно — дивовижа, мовби купаються! І щось мені таке приверзлося, що я миттю взувся у чобітки, вилетів надвір і розкрив над горобцями парасолю. Звісно, щоб сховати їх від дощику. Але вони раптово пурхнули й перелетіли на паркан до сусідів. В цей час почув невинне хихотіння — то, як мені здалося, кепкував із мене крізь дрімоту їжачисько.

Коли ж закружляє із нашого клена жовте листя і стане зимно під м’ятою-холодянкою, їжак перебереться у свою нірку і до весни впадає у сплячку. Про те, що йому сниться в цю пору не відаю — просто в мене ще немає фантазії. Однак я знаю, що неодмінно про те ж тепле літечко…

Володимир САПОН