Вже років у п’ять я собі наврочила майбутнє «стрекози», бо казала, що коли виросту буду «петь, плясать и наряжаться». Тільки нещодавно усвідомила, що так воно в принципі і сталося. В 7 років сама взяла маму за руку та потягла її до музичної школи (а не навпаки, як це зазвичай буває). З собою прихопила свій дитячий металофончик, на якому, замість загублених паличок, грати доводилось олівцями. Вже до того моменту на цьому іграшковому інструменті підбирала на слух усі знайомі пісні.
Потім було 7 років навчання в дитячій музичній школі по класу фортепіано. Згодом,стала навчатися у «десятирічці» ім. Лисенка, випускники якої, як правило, вступали одразу до консерваторії.
Але у 8 класі з високою температурою по 8 – 9 годин на день вчила Другий концерт Рахманінова (що категорично забороняється піаністам). І в результаті «переграла» назавжди собі руки. Тобто, піаністкою мені стати так і не довелося. Тому й перевелась на факультет теорії та історії музики. І у 2002 році закінчила консерваторію вже як етномузиколог.
Фольклором захопилась ще в школі, коли до нас в 11 класі прийшла композитор, та учасник відомого фольклорного ансамблю «Древо» Алла Загайкевич. Саме вона, нам, «дівчатам асфальту», відкрила світ автентичної народної пісні. Ми вчилися співати, наслідуючи рівненську пісенну традицію. Це були наші перші спроби вторинного виконання народної пісні.
На 2 курсі консерваторії ми з Ільком Фетисовим та Наталкою Сербіною були єдиними фольклористами, які не входили до складу жодного з гуртів. Тому вирішили обєднатися, вивчити декілька колядок – та піти по хатах співати. Але першою, хто почув нас в такому складі була професор київської консерваторії Олена Іванівна Мурзіна. Саме їй і довелося стати «хрещеною» гурту «Божичі». В цьому році буде вже 15 років, як я співаю в цьому ансамблі.
На різних фольклорних «сходках» та фестивалях, поза концертною програмою, фольклористи любили співати дивних пісень на суржику із смішними сюжетами та текстами. Відтоді я подумала, як би було гарно ці незвичні народні кітчі поєднати з різними стильовими та музичними жанрами. Думки завжди ходять в парі. Тому, невипадково те саме спало на думку і мистецтвознавцю Олені Грозовській, з якою ми познайомились 5 років тому в майстерні одного з київських художників.
Так наші ідеї та зусилля об’єдналися в некомерційний проект під назвою «Сонцекльош».
Паралельно з навчанням в консерваторії, я працювала концертмейстером в музичній школі, давала приватні уроки музики та писала музичні рецензії до київських періодичних видань. Потім деякий час працювала в архітектурному журналі «А+С» та редактором на телеканалі «1+1» в передачах «Перший мільйон» та «Самый умный». В скрутні 90-ті та на початку 2000-них доводилось бути і секретаркою, і масажисткою (закінчила курси) і навіть прибиральницею.
На сьогодняшній день співаю в 4-х гуртах: «Куку Шанель», «Божичі», та проектах Олега Скрипки «Ле Гранд Оркестр» та «Чоботи з Бугая».
Щодо традицій.
У мене надзвичайно співоча сім’я. Ми і досі не уявляємо чийсь день народження без батькової гітари та співів. У нашій великій родині немає жодного, хто б не співав. І мама, і сестра, і брат, всі мої тітки - співають. Але так вийшло, що музичну освіту отримала лише я.
Мої доньки, Катя та Софія мають прекрасний слух,та поки що музикантами ставати не хочуть. Катруся захоплюється малюванням. Софійка – солістка шкільного хору.
Останній, найрідніший для мене проект – «Куку Шанель». Це мої авторські пісні на вірші «мережевих» поетів та на мої власні тексти у стилі – французький шансон. Третину з них –написано на вірші мого чоловіка Григорія Кудрявцева.
Цікаво, що півроку шукала по різних сайтах співзвучну до себе поезію. А в решті-решт, знайшла в себе «під боком» та наскладала сама. )))
Зараз ми гуртом виховуємо нашого синочка Єгорку. В усіх моїх справах вся моя сім’я мене підтримує та допомагає. Це моє натхнення та відрада.
І наша творча дитинка «Куку Шанель» так вдало стартувала, завдяки старанням мого чоловіка та мами. Саме вони удвох вирішили придбати мені клавіші, коли я була на гастролях. З того часу і почали створюватися пісні. Сьогодні їх слухають у багатьох країнах, перекладають англійською та співають і на кухнях під гітару, і на площах великих міст. Моє життя – суцільні гастролі. Я займаюся улюбленою справою, і вона мені приносить задоволення.
