Жінка-УКРАЇНКА

16 березня 2016 року на розширеному зібранні літературної студії «Горлиця» Університету «Україна» (керівник Тетяна Череп-Пероганич) вітали письменників, учасників Євромайдану і Антитерористичної операції на сході України Бориса Гуменюка і Сергія Пантюка.

Уперше захід літстудійців університету транслювався в інтернет, і відомих авторів могли слухати і бачити наживо всі, хто бажав. Зараз це відео можна переглянути за посиланням на каналі Імідж-центру Університету «Україна» на YouTube.

У вступному слові Тетяна Череп-Пероганич, поетеса, головний редактор порталу «Жінка-УКРАЇНКА», схарактеризувала гостей літературної студії як сильних в житті і слові чоловіків. «Кожен з них у свій час бачив війну на власні очі. Кожен з них щоденно веде свою власну війну з неправдою і злом, які нищать нас як націю, як народ. Поміж тим, у їхніх віршах, що прозвучать під час заходу, ви відчуєте багато тепла, віри і любові…»

Поет, прозаїк та видавець Сергій Пантюк спершу розповів про творчий шлях, роки дружби і творчої співпраці з Борисом Гуменюком. А потім познайомив студентів і викладачів зі своєю поезією, яка має багатогранну тематику, експериментальну форму, наповнена грою зі словом, насичена відвертістю і потужною експресією. Наприклад, вірш «Гори горять»:

У Карпатах кроВ
Тишею пташиною плинЕ
Самотньої смереки спиС
Марить неврахливістю хмариН
Трава і листя створили свою УПА

Або вірш «Крутнява листопадова…»:

Крутнява листопадова гострих кленових криЛ
Оголошує тайм-аут до наступної осенІ
Хтиві доторки ніг до землі відзначає хмиЗ
Але я зупинився, щоб почути твій кроК
Юна володарко нашого сонного лісУ

Борис Гуменюк − письменник, заступник командира добровольчого батальйону ОУН (2014 р.) з позивним «Кармелюк», автор збірки «Вірші з війни», номінованої на Шевченківську премію 2016 року. Він говорив про війну на сході країни, про обов’язок кожного номального чоловіка – захищати свою країну, свою родину, своїх дітей, про те, що писати про цю війну треба чесно, без акторства…. Але найбільше про це йшлося в його поезіях, які читав він сам, читали студенти:

Коли чистиш зброю
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одно.

Коли копаєш землю
Коли щодня копаєш окоп чи траншею
Пригорщами вигрібаєш цю дорогу й ненависну землю
Кожна друга пригорща засипається тобі в душу
Вона скрипить у тебе на зубах
Ти ламаєш до неї нігті
Зрештою – у тебе нема і ніколи не буде іншої
Ти залазиш у неї як в лоно матері
Тобі в ній тепло й затишно
Ти раніше ніколи не відчував її так близько як зараз
І стаєте ви суть одно.

Коли стріляєш
Навіть якщо це нічний бій і ти не бачиш обличчя ворога
Навіть якщо ніч ховає його від тебе так само як тебе від нього
І кожного з вас пригортає як свого
Ти пахнеш порохом
Твої руки обличчя волосся одяг взуття
Скільки не вмивай не пери – пахнуть порохом
Вони пахнуть війною
Ти пахнеш війною
І стаєте ви з війною суть одно…

Василь Теремко, доктор наук із соціальних комунікацій, директор Видавничого центру «Академія», представив нову книгу Бориса Гуменюка «Блокпост»:

− Твір укорінений в нинішній час і змістом, і жанром, і формами світобачення, і емоціями, і сподіваннями на те, що в реальному житті ми вийдемо за межі війни і інших пекучих проблем, що війна залишиться тільки у книзі. Емоції і лексика книги чесні, відверті, розхристані, зухвалі, − але так ми тоді переживали… У цих текстах я знаходжу самого себе. І читачі відгукуються на цю книгу так: «Жорстко, брутально, але правда, але чесно, бо таким був наш час. Маскулінно, по-чоловічому, зухвало, але правда!..» (Тетяна Качак)

Ніна Головченко, кандидат педагогічних наук, директор Імідж-центру Університету «Україна», зазначила:

− Книга «Вірші з війни» стала надзвичайно популярною серед усіх патріотів, котрі активно борються за нову Україну як учасники Євромайдану, як бійці-добровольці, як волонтери. Зокрема, один із лікарів-волонтерів зазначив: «Я підчепив вірус Гуменюка. Тепер перед сном читаю 2-3 тексти з його книги, і тільки тоді засипаю…»

Саме тому книгу було номіновано на Шевченківську премію 2016 року. Але премією книгу не було відзначено, хоча вона вийшла у фінал. Чому? Тому що, очевидно, ця війна не стала війною для усього українського суспільства. Частина людей палає у її горнилі, але більша частина людей живе іншими проблемами.

Оцей парадокс увиразнив незрілість і роз’єднаність українського суспільства.

Гостями заходу були також працівники Видавничого центру «Академія», котрі представили видану ними навчально-методичну, наукову та художню літературу, а також книгу Бориса Гуменюка «Блокпост».

Враженнями від насиченої поезією і роздумами письменників-патріотів розмови поділилися її реальні і віртуальні учасники:http://ukrainka.org.ua/node/6775

Фотозвіт: https://www.facebook.com

Ніна Головченко