Жінка-УКРАЇНКА

Днями в Болгарії відбулося вшанування трьох національних геніїв: поетів Пейо Яворова, Христо Ботева та Дімчо Дебелянова, що стало знаковою подією у слов’янському світі. Взяли участь у вшануванні і зарубіжні літератори — Любомир Груєвські з Македонії, Людмила Снітенко з Росії та Олена Марченко з України.

Олена МАРЧЕНКО закінчила Ніжинський університет, очолювала прес-службу управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації, нині працює в Національному культурному центрі України у Москві. Член Національної спілки письменників України. Ось що вона розповіла:

— Ця непересічна подія є новим проектом Слов’янської літературної та артистичної академії, яка за останній час видала три розкішних томи поетів: Пейо Яворова "…З тобою, Вітчизно рідна!", Христо Ботева "Ліс зашумить, вітер повіє..." та Дімчо Дебелянова "Поет білоквітої вишні".

Усі видання, окрім оригінальних творів, містять переклади на мови знаних поетів, які є членами академії. Отож ці книги зрозумілі поціновувачам поезії з Польщі, Чехії, Македонії, Сербії, України, Росії, Словенії, Словаччини, Хорватії, а також Латвії і Вірменії, вони є своєрідним містком, який сприяє зближенню літераторів, зокрема слов’янських, і взагалі культур. Адже загальновідомо: в усі часи місія поета — об’єднувати людей і народи, а не розділяти їх. Такими є і правила зближення культур, встановлені ЮНЕСКО.

Ідейною натхненницею цього проекту є відома болгарська поетеса, перекладач, видавець, засновник і голова Міжнародного творчого об'єднання "Слов’янська літературна та артистична академія", головний редактор літературно-художнього журналу "Знаки", член Європейської академії літератури і мистецтва, дійсний член Академії болгарських наук і мистецтва Елка Няголова. Вона й очолила делегацію поетів-однодумців, які відвідали рідні місця класиків болгарської літератури.

Основні події відбулися у будинку-музеї Пейо Яворова у Чирпані — це і літературні читання, і наукові дискусії, і музичні та театральні вечори тощо. Значних зусиль до збереження пам’яті про поета, якому у січні виповнюється 138 років з дня народження, докладає директор будинку-музею Тодор Іванов.

Запам’яталося запалення вогню біля будинку, де народився поет, та урочиста хода по вулиці Крачолова з факелами до пам’ятника Пейо Яворову в міському парку. Попереду — юні жителі Чирпана, за ними — делегація письменників. Почесну місію запалення вогню було довірено голові Слов’янської академії Елці Няголовій. Надзвичайно зворушливо спостерігати вияв любові болгар до свого великого сина Пейо Яворова, коли підніжжя пам'ятника заповнюється квітами, ніби весняною повінню. Влада, громадські діячі, літератори, жителі та гості міста в цю мить єдині, довкола атмосфера поваги і значущості моменту, віра й любов у очах людей.

Ще довго-довго горітиме вогонь, як і пам’ять про стражденне життя поета та його пророчі слова:

Я не живу: горю я. Непримиренні
в мені зійшлися дві душі:
одна – то ангел, інша – демон.
Дихають жаром, я горю в огні.
І полум’я двоїться, де торкнуся,
і в камені два серця чую я…
Роздвоєння нестерпне, де б не ткнувся,
і щезне в попелі ворожість із лиця.
І після мене вітер попіл всюди
розсипле на мої сліди: хто знає?
Я не живу – горю! – і буде
той попіл моїм слідом в темному безкраї.

Свої думки про життєвий та творчий шлях Пейо Яворова висловили болгарські літератори Аксинія Михайлова, Бойко Ламбовські, Георгі Ніколов, Надя Попова та Анжела Дімчева.

Наступного дня літератори зустрілися з гімназистами навчального закладу імені Пейо Яворова. Читали переклади та власні твори. Молодь жадібно ловила кожне сказане слово і сердечно дякувала за цю зустріч.

Поет, революціонер і національний герой Христо Ботев — честь і совість болгарського народу. Про масштабність його постаті говорять не лише енергетично сильні та мистецьки вивірені твори, життя, справи, а й людська повага і гордість, народна пам’ять, земля, де він народився. Гори, велич природи й монумент поету, ніби оберіг над містом.

Зала музею Христо Ботева в Калофері переповнена спраглими до поетичного словами мешканцями. Тут же і мер міста Румен Стоянов. Вступну промову виголошує Елка Няголова, говорить нотами серця, які в унісон бринять в душах присутніх. Поети і вдячні слухачі стають єдиним цілим, це відчувається надмембранно. І зал не стримує сліз, слухаючи Ботева українською мовою про загибель народного героя  Василя Левського:

Ой, мамо рідна, батьківщино мила,
чому так жалібно та гірко плачеш?
Гарване, й ти, птахо проклята,
на тій могилі грізно крячеш?
Ой, знаю, знаю, плачеш мамо,
що твоя доля, як в рабині,
що, навіть голос твій священний, мамо,
глас вопіющого в пустині.
Плач! Там, на околиці Софії,
я бачив, шибениця є,
і твій єдиний син, Болгаріє,
висить на ній, мов страшна сила.
Гарван хрипить грізно, потвора,
вовки й собаки виють в полі,
старці молились Богу вчора,
та скиглять діти, жінки плачуть в горі.
Зима співає свою пісню злую,
вітер ганяє перекотиполе,
холод, мороз, плач без надії,
і віє смутком – зла ти, доле!

Останній пункт призначення місто Копрівштіца — батьківщина Дімчо Дебелянова. В нинішньому році відзначається 100-річчя трагічної загибелі поета. Зустрів нас директор музею "Дебелянов" Дойчо Іванов, який і провів екскурсію містом.

Перший з численних запланованих заходів — презентація книги "Поет білоквітої вишні". Стара школа, яка зветься "Живий музей", де поети гідно вклонилися своєму великому попереднику словами шани та представили свою творчість і переклади слов’янськими мовами. Вечір відкрила директор усіх міських музеїв у Копрівштіце Іскра Шипева, яка є водночас депутатом місцевої общини.

З теплом і приязню сприйняла приїзд гостей громада міста, його керівництво. У родинній атмосфері відчувалося, чому Дімчо Дебелянов так любив повертатися додому, був нерозривно зв’язаний з рідним краєм. Це саме та точка дотику, яка єднає весь слов’янський світ. І не випадково зал так гаряче зустрів поезію Наді Попової, Анжели Дімчевої, Трендафіла Васілева, а також вірші та переклади Людмили Снітенко та Любомира Груєвські. Я ж прочитала вірш Дімчо Дебелянова "Молитва" у власному перекладі:

Закрий вуста мої рукою,
коли, знесилена блукати,
моя душа опустить крила,
невтішно стане нарікати;
закрий вуста і мене стримай!
Хай не настане сум безмірний,
у гніві й горі щоб твоє ім’я
не осквернив я маловірний!

Музичною окрасою всіх вечорів стали виступи молодої оперної співачки Каліни Томової, яка виконала низку композицій на слова Пейо Яворова, Христо Ботева та Дімчо Дебелянова.

Слід зазначити, що над перекладами творів цих трьох поетів до мене вже працювали  сучасні українські письменники Анна Багряна, Тетяна Виник, Тетяна і Сергій Дзюби, долучаючись до роботи Слов'янської літературної та артистичної академії.

***

Під час цих пам’ятних подій Олену Марченко, як представника від України, було прийнято в члени Слов’янської літературної та артистичної академії, де вона увійшла до складу комісії «Міжнародна діяльність». На неї покладено почесну роль розвитку гуманітарної співпраці між слов’янськими народами.

Володимир Сапон