Дивовижна творчість у Швеції

Чернігівцю В’ячеславу Озембловському – 27 років. За фахом Слава – комп’ютерний інженер, і він уже кілька років чудово пропагує Україну та рідне Придесення у Швеції. Спілкуватися з ним – одне задоволення, бо йому справді є про що розповісти! Втім, В’ячеслав готовий ділитися досвідом цікавого міжнародного співробітництва.

Ідея Якуба

– Славо, у вас – досить незвичайне прізвище. Мабуть, у роду були вихідці з Польщі?

– Так, це – по тату. У нашому роду переплелися чотири національності: українці, білоруси, росіяни та поляки. До речі, за кордоном, у всіх заможних країнах, зокрема в Швеції, люди загалом добре знають генеалогію свого роду, пишаються цим. Власне, це – теж ознака патріотизму, любові до своєї Вітчизни.

– Як же розпочалася ваше дивовижна співпраця за кордоном?

– Взагалі, я родом – зі Щорса. Так сталося, що моя тітонька займалася гуманітарною допомогою, і до нас приїжджали іноземці, цікаві люди. Тому я з самого дитинства полюбив англійську мову, мріяв стати перекладачем. Отож вступив заочно до Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, поглиблено вивчав англійську. Одного разу потрібен був перекладач на вечірку за участю гостей з-за кордону, і мене попросили допомогти.

Там, у барі, я випадково познайомився з Якобом Кобусом. Він народився у Нідерландах, а нині вже років п'ятнадцять (за віком йому – близько 50-ти) мешкає в Швеції. Раніше займався бізнесом, а згодом захопився громадською діяльністю, освітніми та культурними проектами. А в Швеції такі ініціативи вітаються – обдарованим та відповідальним людям там щиро раді! Є такі установи, куди може будь-хто звернутися зі своїми ідеями, і, якщо вони – дійсно оригінальні й важливі, отримати підтримку, зокрема й фінансову, на їх втілення.

Ми з Якобом, попри різницю у віці, якось одразу заприязнилися. Обидва за гороскопом – Водолії. У нас – схожі характери, звички, мислення… І він розповів мені про свою незвичайну ідею. У 2012 році він придумав проект під назвою «Дайте музиці шанс», який підтримали уряд Швеції та Євросоюз.

– Неймовірно!

– Я ж кажу, там немає такої заскорузлої чиновницької бюрократії, як у нас… Креативна ідея Якоба сподобалася, і він отримав кошти на її втілення. Взагалі, загальна назва таких проектів – «Ерасмус + К-2». Ідея орієнтована на молодь із різних країн. У Швеції зустрічаються разом обдаровані молоді люди від 18-ти до 30-ти років, які з тих чи іншим причин поки що не можуть себе реалізувати на батьківщині. Вони мешкають разом, 40 осіб, по вісім – у кожній групі і творчо співпрацюють – створюють власні пісні, присвячені актуальним проблемам – війнам, безробіттю, голоду, расизму (хоч у Швеції, попри велику кількість мігрантів, расизму практично немає)…

Тобто кожна група повинна неодмінно створити свою пісню і записати її на професійній студії в Швеції. Я – не музикант, але мене Якоб запросив як куратора всіх учасників проекту з України. Адже необхідно було провести неабияку організаторську роботу – знайти музикантів, які працюють у різних музичних напрямах (від оперного співу – до року) й хотіли б взяти участь у такому дуже незвичайному проекті, випробувати себе в непростій зарубіжній поїздці, у Швеції, щоб нарешті по-справжньому повірити в себе й отримати реальний шанс, унікальний досвід міжнародного партнерства.

Звісно, була й проблема віз – на жаль, дехто з обдарованих музикантів, наших співвітчизників, погодившись на таке співробітництво, так і не змогли поїхати до Швеції.

– Їм відмовили – не відкрили візи?

– Відмовили… Все-таки кожного, хто їде до заможної скандинавської країни, там розглядають, як потенційних мігрантів. Таким чином, з України нас було шестеро: дівчина з Чернігова, двоє маріупольців, а також – музиканти з Луганська, Одеси та я, їхній куратор, тім-лідер, який практично виконує всю різноманітну організаційну роботу, пов’язану з поїздкою. До речі, Якоб має і свою громадську організацію – «Фокспопулі», яка й співробітничає з урядом Швеції та ЄС. А посередником виступила авторитетна громадська організація, одна з найдосвідченіших у Швеції – «АБФ Мітсконе».

– Хто ще, крім українців, був у вашій інтернаціональній творчій групі?

– Білоруси, латиші, шведи та італійці. Відверто кажучи, було непросто – все-таки різні національні традиції, ментальність… Наприклад, італійці – дуже темпераментні, запальні, часом занадто емоційні. Хочуть, щоб усе було тільки по-їхньому, спочатку взагалі не бажали нікого слухати, як то кажуть, тягнули ковдру на себе.

– А це ж – колективна творчість!

– Так спеціально все задумано, щоб молоді люди різних національностей змогли порозумітися між собою. Втім, ми впоралися, створили, як на мене, цікаву пісню, записали її на професійній студії (з нами працювали місцеві досвідчені фахівці). І зараз цей колективний інтернаціональний твір, як і інші чотири пісні, над якими творчо працювали інші чотири міжнародні групи, є в Інтернеті, у вільному доступі. Будь хто може ці пісні послухати і висловити своє враження від почутого.

– А які були вимоги щодо музичної освіти учасників проекту? Знання англійської мови?

– Звісно, всі музиканти повинні були більш-менш володіти англійською, адже там, у Швеції, потрібно увесь час спілкуватися; і ці пісні створювалися англійською мовою. Щодо професійної освіти – від випускників музичної школи до викладачів музики, загалом досить високий рівень. Наприклад, українка Вероніка Семагіна – оперна співачка. У неї – сильний, унікальний, красивий голос (сопрано). А група з Білорусі «Амарока» гастролює чи не в усіх країнах колишнього СРСР, вони успішно виступали разом із відомим «Ляпісом Трубецьким».

– Скільки тривав проект?

– Чотирнадцять днів. Нам допомагали і психологи… Взагалі, шведи – привітні, доброзичливі, демократичні люди. Але вони все тримають у собі. Власне, тільки там, у Швеції, далеко від рідної домівки, мені відкрились очі щодо нашого життя в Україні… Відверто кажучи, повернувшись додому, я кілька місяців ходив приголомшений, думав, що я тут роблю?! Чому ж так склалося, що ми зовсім розтринькали свій потужний економічний потенціал; не змогли скористалися ні своїм вигідним географічним розташуванням, ні сприятливими погодними умовами; добили село, маючи родючі чорноземи?! І тепер сидимо голі та босі, біля того розбитого корита, з протягнутою рукою, ніби жебраки-безхатьки… Чому ми не можемо жити, як усі нормальні люди?!

– Бо тепер, наприклад, ті ж поляки – значно заможніші за нас. А які в Польщі дороги, з українськими – не порівняти!

– І в Швеці громадяни не виживають, а живуть. Це – вільні люди, котрі мають гідність, адже давно позбулися рабської, холопської психології. Вони щиро люблять свою державу і сумлінно працюють на благо громади. Адже в цій скандинавській країні – високі соціальні стандарти. Там держава дійсно піклується про людей.

– Де ви мешкали, в якому місті?

– В Езлоу. Це, за шведськими мірками, невеличке містечко – близько 30-ти тисяч жителів. Але там – чудова музична школа, яку щороку відвідують понад 10 тисяч осіб! Музичні інструменти – дуже високої якості, на таких грають і «зірки» світового рівня… Власне, всього не розкажеш – це треба побачити на власні очі, щоб відчути різницю. Ця перша поїздка кардинально вплинула на мою свідомість та світовідчуття.

Чудеса тривають!

– Отже, ви повернулися до рідного Чернігова…

– Повернувся, працював… Однак уже просто не міг жити, як раніше. Часто згадував свої пригоди у Швеції (і ті спогади – дуже яскраві, незабутні). Тому дуже зрадів, коли торік Якоб Кобус створив одразу п’ять дивовижних молодіжних міжнародних проектів і почав енергійно їх втілювати. Очевидно, я себе належно зарекомендував, бо він знову запросив мене, причому в усі ці проекти!

– Тобто чудеса тривають?

– Так. Цього разу йшлося, зокрема, про соціальні мережі в Інтернеті. Звісно, це – спілкування, нові цікаві можливості… Однак є й зворотний бік щоденного перебування у «всесвітньому павутинні», і молода, недосвідчена людина може досить легко потрапити в ці підступні тенета. Адже в Інтернеті – немало й негативу, котрий брутально руйнує людські душі (в першу чергу, впливаючи на дітей та підлітків), тобто породжує бездуховність, жорстокість, цинізм…

– Нерідко хлопці та дівчата, легковажно викладаючи такі свої відверті, інтимні фотографії в публічних, популярних соціальних мережах, навіть не уявляють можливих наслідків подібних вчинків!

– Фахівці можуть розповісти багато сумних історій, пов’язаних із таким кібер-насильством. Наприклад, про чотирнадцятилітню дівчину, яка мала сексуальні стосунки з юнаком, що був на два роки старшим за неї. Одного разу він зняв на відео увесь отой інтимний «процес» і виклав у Інтернеті… Зрозуміло, у тієї дівчини одразу почалися неприємності в школі, її буквально цькували однокласники, знайомі… Врешті-решт вона переїхала до іншого міста, проте, вже в новій школі, її впізнали й продовжили кпини та знущання. Тоді бідолашна звернулася зі своєю «промовою» на «Ютубі» до небайдужих людей із проханням захистити її від цього тотального приниження й свавілля. Втім, історія закінчилася трагічно – невдовзі після цього дівчина наклала на себе руки, повісилася…

Тому Якоб придумав проекти, спрямовані проти інтернет-насильства. Це, наприклад, десятихвилинна документальна кінострічка, яку створювали разом представники України, Білорусі, Туреччини, Іспанії, Греції та Швеції. Ще були проекти, присвячені проблемам безробіття… Причому, крім фільму, були музичний і театральний проекти, мюзикл! І якщо на зйомки кінострічки виділили 16 днів, то на постановку мюзиклу (все також знімалося на відео) – лише дев’ять. Тобто робота була напруженою; іноді й недосипали, працюючи ночами, коли приходило натхнення. І нам все вдалося!

– Якщо не секрет, скільки коштів витрачалося на одну людину?

– Чому секрет? Сорок євро – на проживання та харчування… Для Швеції це – дуже мало. Як я вже казав, мешкали всі разом, в Езлоу. А, до речі, під час роботи над першим проектом, в 2012-му, ми жили в університетському місті Лунд, одному з найдавніших у Швеції. Тобто там було що подивитися!

– На кількох світлинах зі Швеції, які ви показували, є свято української та білоруської кухні…

– Так, представники кожної країни приготували свої національні страви. Ми проводили свято разом із білорусами. На столі були наш український борщ, сало, млинці, салати, білоруські драники… Можна було випити й чарку горілки. Хоч особисто я оковитої взагалі не вживаю. До речі, спиртне у Швеції – дороге. Тому люди, вирушаючи в гості, міцні напої приносять із собою. Така традиція. А гречку ми привезли з дому, бо там її мало їдять, та вона й не дешева. А потім ми влаштували танці, зокрема гопак. Розповіли про Україну. Показали відео про Майдан, про Чернігів, наші Вал та Болдину гору, унікальні пам’ятки архітектури. Всім дуже сподобалося!

А нам неабияк смакували іспанські та турецькі страви, де багато рису та спецій. І люди – іспанці, турки – дуже цікаві. Також до нас приїздив відомий шведський музикант Джеймс Сміт, переможець їхнього «Ідола» (це – такий популярний телевізійний конкурс, як у нас «Україна має таланти»). Відверто розповідав про себе. Він же, доки не прославився, стільки всього пережив. Трудився вантажником. Чимось нагадує Курта Кобейна.

В Лунді ми побували у центрі нанотехнологій. Наприклад, хлопець, 21 рік, розробив методику, як позбавитися зайвої ваги й успішно лікуватися від цукрового діабету. На пацієнта одягають спеціальний жилет із капсулами (до того вони зберігаються в морозильній камері). Треба побути в цьому жилеті одну – дві години щодня. Медики підтвердили, що за місяць людина худне на 4-5 кілограмів і рівень цукру в крові нормалізується. При цьому методика не шкодить організму пацієнта. Винаходом уже зацікавилися у США, Канаді, Австралії, Китаї…

Возили нас на екскурсії до Мальме (одного з найбільших міст у Швеції), в сусідню Данію – до Копенгагена. Там же за півгодини можна швидкісним потягом доїхати з однієї країни – в іншу.

– Де ви побували у Данії?

– Бачили палаци королівською родини, стару бухту, де мешкав Ганс Християн Андерсон. Хотіли помандрувати до Христианії. Це такий квартал – буквально держава в державі, як Ватикан, де свої валюта, паспорти… Там живуть люди різного віку, об’єднані своєрідним світоглядом, щось на кшталт руху анархістів. Власне, туди можна їздити на екскурсії, все демократично. Просто часу не вистачило. Взагалі, данці нам сподобалися – дуже привітні люди! До речі, шведи зі своєї заможної країни нерідко їздять на заробітки до Данії та Норвегії. Причому дехто, щоб платити менші податки, мешкає в Швеції, а працює в Данії.

– А ви бували в оселях шведів?

– Так, зокрема і в будинках сільських мешканців. Там скрізь – чудові дороги, і в кожній господі є найсучасніша кухонна техніка. А ще там багато вітряків, які постачають місцевих жителів електроенергією. Цікаво, що у їхніх оселях теж, як і в наших сільських хатах, стіни прикрашають вишитими рушниками. І на кожному обійсті – власне авто. Машини там – недорогі, за 500 євро можна придбати «Рено» в гарному стані.

– Де в Швеції працюють емігранти?

– Там, де не дуже хочуть трудитися шведи – скажімо, на будівництві, як обслуговуючий персонал… Також є попит на програмістів. А медсестри – взагалі, можна сказати, на вагу золота! Головне, знати принаймні англійську. Протягом двох років бажаючі проходять спеціальні курси і потім неодмінно працевлаштовуються, отримуючи дуже пристойну платню – п’ять тисяч євро щомісяця.

– Нічого собі!

– Це ж – Швеція. Якщо ти трудишся, то можеш заробити на пристойне життя. До емігрантів ставляться загалом нормально. І вони теж певною мірою впливають на місцевих мешканців. Наприклад, у Швеції вже досить розповсюджена тайська кухня, там належно цінують і цілющий тайський масаж. Азіатська кухня – теж у пошані, зокрема популярний фалафель – страва з курицею, помідорами, огірками, смачним соусом та прянощами.

– А як щодо заняття спортом? Маю на увазі не професіоналів, а масові змагання і взагалі здоровий спосіб життя?

– Спортом у Швеції займається 90 відсотків населення. Там дбають про своє здоров’я. З самого ранку бігають майже всі! Можете собі уявити? Багато хто займається йогою, фітнесом, тайським боксом… Натомість алкоголь і тютюн – дуже дорогі: пачка сигарет коштує 150 гривень, а пляшка оковитої – близько 30 євро. Втім, шведи загалом не зловживають алкоголем, прагнуть бути здоровими і щасливими. Але вони п’ють чимало кави – буквально по сім – вісім чашок щодня! Правда, кава там – дуже якісна і смачна.

Головне, у Швеції все роблять без поспіху та стресів; не метушаться, не лаються; у них немає отого постійного нервового напруження, як у нас. Вони – розкуті, розслаблені (не слабкі, а просто не хвилюються увесь час через кожну дрібницю), життєрадісні. Ніхто не поспішає, і майже всі задоволені. Там інша суспільна атмосфера, немає стільки похмурих облич, як тут. Шведи – спокійні, врівноважені, добрі і незаздрісні. Вони вже побудували вільну, демократичну, заможну державу; справедливо пишаються нею; щиро, від душі, люблять її. І у цих чудових людей дійсно є чому повчитися!

– Ці міжнародні проекти наразі закінчилися. А що далі?

– Так, останній проект завершився у серпні цього року. Я – в Чернігові, працюю. Звісно, хочу продовжити співробітництво з Якобом, знову побачити своїх друзів із різних держав… Є ідея виступати в Швеції з лекціями про Україну, пропагувати нашу державу та рідний Чернігів. Думаю, так і буде!