Жінка-УКРАЇНКА

* * *

Космічний простір – ледь пуста руїна.
О, як нам важко в цьому світі жити.
Бо що не справа, що не хвилька плине,
А за це все доводиться платити.

Платити кров'ю, чи платить грошима.
Своїм здоров'я класти на граніт.
Наша країна надірвала спину,
Поки тяглась за іншими услід

Нас шматували і тягли за коси,
Нам обрізали в рамку цілий світ.
В нас відкололи шмат, що силу носить,
І най цей шмат у люті їх згорить.

Та залишилось з нами синє небо,
І золоті поля, дерев гілля.
Нам вірити в країну свою треба,
Без неї ти не ти і я не я.

Без неї ми не ми, не нація а безлад,
Без неї і багач - це вже простак.
Без неї нам втрачати нІчого й не треба,
Бо все що мали втратили і так.

* * *

Ти сказав, що я в тебе єдина.
Ти сказав, що я в тебе одна.
Те, що хочеш від мене чи дочку чи сина,
Що закоханий в мене сповна.

Нам майбутнє пророчити рано,
Нам про молодість думати час.
Та кохання з небес, любий,дАно,
Зараз все ніби в світі для нас.

Для кохання немає кордонів,
Нема вимірів часу і меж.
І немає дурних забобонів,
І прихованих рамок, авжеж.

Перший погляд на тебе – і спалах,
Перший дотик – і в серці гроза.
Та напевно і вічності мало,
Щоби наша весна відцвіла.

Яблуневим незайманим цвітом,
Білий сад всередИні цвіте.
Обіцяю, що буду відкрита,
Обіцяю любити тебе.

А якщо щось піде не по плану,
І веснянки мої відцвітуть,
Обіцяй, що ти станеш коханим,
Не зі мною, та хоч з ким-небудь.

* * *

Коли плюють у очі – не насильство, 
Коли калічать тіло – не фінал. 
Плювки у душу найстрашніше Свинство, 
Каліцтво серця гірше всих навал.

Я не прошу тебе себе любити, 
І поважати теж тебе я не прошу,
Ти спробуй просто так, як я прожити
І може зрозумієш все про що мовчу.

Образи,крики, недоречні сльози,
Все що руйнує гармонійність душ
Наштовхує на ті метаморфози,
Яких твій розум, ну, на жаль, не чув. 

Страшні слова, їх постріли беззвучні,
Їх постріли нещадні до чола.
Страшне життя, ми в ньому просто учні, 
Та щось вже довго вчителя нема.