Жінка-УКРАЇНКА

* * *

Знаєте, що таке радість?
Це короткочасно зумовлений ефір,
що випаровується з життя за одну мить,
котру ми так звикли називати щастям.
Це – все безглузда, наївна мораль забобонів,
пласкі слова, покликані рухати світом,
найгострішим болем та найбільшим стражданням.
Вже завтра на українських ранах виростуть курені
для нових, всесвітніх нахаб…

А знаєте, що таке мрія?
Мрія для тої, кому всередині болить?!
Це – платівка високої чутливості.
Чим більше буде складних кадрів,
тим більш вражаючим буде кіно про Україну,
яке скерує золочений монокль моїх мрій
до тихої води, що, кажуть, береги рве…
Береги Української Незалежності.

Братові

Якби мені навіки пригорнути віттям довгим
кордони рідної землі,
То не розбіглася б на морі супроти нас хвиля.
Тоді б і діти, зовсім ще малі,
Не бачили б ні лиха, ні насилля.

Брате, звертаюсь я до тебе.
Керуюсь покликом душі.
Ти знаєш, що тепер лиха година,
Багато душ схилилось до землі.

На перехресті нас зіткнув імперський «бог»,
Лукаво певнить: «Боротьба за правду!»…
Невинних й чесних кидає у льох
І нібито усе веде до ладу.

Догмати проміжку століть
Диктують пережите слово честі.
Душа у них не плаче й не болить,
А з уст луна чужа воєнна пісня.

Брате, я бачу чорні хмари,
Я чую стогін Сотні із небес…
Всі наші мрії, то – нужденні мари,
Звучать в рядках від юних поетес.

Якби навіки ворог відцурався…

Борець за волю

Героїв Україна має цілу рать,
Історія її – багатогранна.
Але ні з ким у світі не зрівнять,
Борця за волю від самого рання.

Не шкодувала доля сил юнацьких,
Тернистий шлях пройшов його талант.
І не зламавсь порив у закруті шахрайськім,
Його життя тепер для нас священний фоліант!

За покликом душі Шевченко йшов,
Жив і творив на благо неньки України.
Тепер народ не стримує розмов,
Щоб пам’ять вшанувать Тарасової днини.

Кобзар – у серці кожного із нас,
Його доробок – мов перлина українства.
І дух патріотичний будить повсякчас,
Щоб не забув народ свій рідний дім
і солов’їну пісню.

* * *

Сумнії очі, безвітряно в твоїх думках.
Жорстка кирея кольору нічного.
Тумани стеляться над кожним словом,
що проронив твій страх.
Куди не глянь – повсюди відчуття живого.

Дрімучий ліс, то є людський наш шлях.
Мандрівники ми всі довкола,
і кожного душа ховається в перлині.
А ти шукаєш себе глибоко в морях.
Неначе вовк, блукаєш на чужині.