Жінка-УКРАЇНКА

Володимир Сапон. «Мама Ніна із Ніневії». Лірика недавніх і минулих літ. — Чернігів: Десна-Поліграф, 2015.- 72 с.

Переді мною – чергова книжка поета Володимира Сапона під назвою «Мама Ніна із Ніневії». Невеличка за обсягом та багата за змістом. Переконаний, що будь-якого читача не залишать байдужими і поезії, написані в останні роки та взяті з попередніх збірок, і паліндроми – віршовані рядки, що однаково читаються зліва направо і справа наліво, а також переспіви поезії скальдів.

Як справжній шевченкознавець і невтомний літературний дослідник, Володимир Сапон і в цьому виданні не може не згадати творчість Кобзаря, історію придеснянського краю. Коли читаєш його поетичні рядки, то відразу ж думкою поринаєш у світ минувшини, пов’язаної із Сіверщиною, у світ мудрої поезії, яка обіймає теплом і добротою, водночас пронизуючи душу світлою щирістю. І згадуються тоді рядки:

Болить мені Тарасова «Осика»,
Написана у Седневі малім.
Неначе березневий перший грім,
Така тривога на душі велика.
… Болить мені, йому ж стократ боліло,
Недоля власна шматувала тіло,
Слова гіркі він зрошував слізьми.

Не менш хвилююче змальовує автор переживання Тараса Шевченка і в останні хвилини свого життя:

І він перо в своїй сльозі зігрів,
Весну відчувши в Петербурзі,
І він згадав, як повертались бузьки
На Україну, й раптом прояснів.
І враз палючим словом втамував
Болючу спрагу зустрічей, повернень.
І знову плакав, й сльози, наче терен,
Ховав од себе в вишитий рукав.

Французький письменник, філософ-просвітник Вольтер якось сказав: «Читаючи мудреців, часто знаходиш щось своє». Володимир Сапон знаходить «це своє» постійно і невтомно. Бо безперервно знаходиться у творчому пошуку. Звичайно, його світогляд збагатила довгорічна робота в обласних газетах, прискіпливе і зацікавлене ставлення до історії рідної Сіверщини, а звідси – тривале, іноді навіть нуднувате, копирсання над пожовклими паперами в музеях і архівах. Так, немало часу він провів саме там, відшукуючи, щось нове й цікаве, зокрема, в «Черниговских губернских ведомостях» («Деснянська правда» є продовжувачем традицій цієї газети). Тож чимало фактів, які вдалося роздобути в результаті цієї роботи, й були вдало використані і в книгах, і в періодичних виданнях.

Тема любові до рідної землі звучить чи не в кожному творі письменника. Звичайно, ця тема поєднується, за висловом Володимира Сапона «з медами і полинами», хоча «медів», незважаючи на наше жорстоке життя, у його творах знаходимо значно більше. Адже, як пояснює Володимир Миколайович, «так воно і повинно бути, бо історія намагається зберігати все найкраще».

А історія Сіверщини, як відомо, багата і цікава. Візьмемо хоча б легендарний Батурин, який в 1669–1708 та 1750–1764 роках був резиденцією гетьманів Лівобережної України. Наприкінці сімнадцятого – початку вісімнадцятого століття, як відомо, Батурин, був одним з культурних центрів лівобережної України. За проектом відомого архітектора Ч. Камерона тут було споруджено величний палац останнього гетьмана України  К. Г. Разумовського. Оригінальною і рідкісною пам’яткою українського житлового будівництва є будинок генерального судді В. Кочубея. У 1843 році у Батурині побував Т. Шевченко, який змалював ряд архітектурних пам’яток. Звичайно, всі ці та інші цікаві історичні факти у своїх творах неодноразово використовував і Володимир Сапон, писав на ці теми нариси, розвідки, поезії. Так, зокрема, у вірші «Якось у Батурині. Самійло Величко» він зазначає:

Ця майська ніч і юний місяць,
І цвіт калини під вікном.
Де ж наш козацький літописець
Із Геродотовим чолом?
Чи не в шинку – загляну в шибку –
Із побратимами давно
П’є квартами міцну наливку,
Горілку п’є і п’є вино?
… А він п’яніє й не п’яніє,
І плаче він, і плаче Січ…
Вкраїною переболіє
Він в ту коротку майську ніч…

Відчувається, що доля України ніколи не була байдужою і для автора книги, про яку ми ведемо мову. З трепетним болем та з надією змальовує поет і минувшину, і сьогодення багатостраждальної України. І Друга світова війна, і недавня анексія Криму, і війна на Сході України, що триває й понині, тривожать його серце і розум. І це виливається у поетичних рядках, як ось таких:

Гіркнуть меди, їх ще вистоїть час,
Пам’ять з війни не поверне ніколи…
Та ж маємо жити, якщо є у нас
Діти й онуки, і книги, і бджоли.

Окремо хотів би сказати кілька слів про вірш «Осипаються зорі серпневі», який присвячений письменнику, фольклористу, етнографу, перекладачеві Пантелеймону Кулішу, і був прочитаний автором у день 170-річчя від дня народження на його могилі в Мотронівці Борзнянського району.

Коли Тараса згадуєш – зоря
Йому судилась – слава Кобзаря.
Тобі ж вділила доля інші крила,
Просвітнику! Мефодія й Кирила
Собі обрав ти у провідники.
Таким тебе я бачу крізь роки –
Не натомлялась, не змовкала ліра,
Бо переймався думами Шекспіра,
І Пушкіна вільнолюбивий дух
В малоросійський вкутував кожух,
Щоб не закляк на віхолах доби.
Про що шумлять мотронівські дуби?
Надбав не пишні лаври на спочинок –
То в узголов’ї рідний наш барвінок.

Коли уважно знайомишся з поезією Володимира Сапона, то відчуваєш, що він має неабиякий дар не лише співця сіверського краю, а й дар відчувати себе частинкою природи-матінки. Хіба не яскравим свідченням цього є ось такі рядки:

Вода рябіє аж до глибини,
Де карасі дрімають під корчами.
Лежать над прибережними стежками
Копички сіна, ніби валуни.

Або:

Лише зоря торкне мого вікна,
Почую раптом, як зітха Десна
У березі рвучи набухлу кригу.

Безумовно, красиві і правдиві ліричні рядки стосуються душі самого автора:

Тій дівчині, яку вже не покличу,
Дарують листя клени золоті.

Ще одна важлива деталь. Про найдорожчу для кожного з нас людину – Матір – вже писано-переписано. І то справедливо. Бо слова «Мати, Матуся, Материнство» увібрали в себе ці справді сонячні слова. Задовго до народження дитини і до останньої хвилини власного життя серце матері віддане дітям, сповнене турбот про доню чи сина, навіть коли вони давно дорослі, мають свою родину. Чи не тому, матері не мають віку? Молода, в літах чи зовсім старенька – Мати все одно залишається найближчою, найріднішою. Це вона, Мати, знає, як тяжко дається хліб, знає, що таке лихо, що ж тривожить її найбільше доля дітей. Над усе дбає, щоб росли вони чесними, працьовитими, порядними. Згадує Володимир Сапон, що саме цього навчала ще змалечку і його Мама, якій він присвятив немало вдячних рядків. Візьмемо хоча б ось ці рядки:

А мою маму звали Ніна,
і я наївно думав,
що вона з Ніневії…
Лише пізніше довідався,
що біблейська Ніневія
колись була столицею Ассирії
і її давно вже немає.
Як нема і мами…

Уважно прочитавши нову поетичну збірку «Мама Ніна із Ніневії», ще раз переконався, що Володимир Сапон, незважаючи на труднощі сьогодення, перебуває у творчому неспокої, вболіває за долю України і бажає, аби якнайшвидше закінчилася війна, яку розв’язав наш великий сусід, і сподівається, що «ключ журавлів у небі просурмить – і враз тепліше біля серця стане». І світлий щем визріває в моєму серці і випорхує з душі невимовна радість від того, що в рідному придеснянському краї є ось такі його співці, творчі особистості, невтомні шукачі чогось нового, цікавого оригінального, як поет і краєзнавець Володимир Сапон.

Петро НЕСТЕРЕНКО,
письменник
м. Суми.