Жінка-УКРАЇНКА

201 річниця з дня народження Т. Г. Шевченка  в територіальному центрі ветеранів Дніпропетровська

11 березня 2015 року ветерани територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради відзначили 201 річницю з дня народження Т.Г.Шевченка.

Захід розпочався знайомством з науково-популярною статтею Заслуженого працівника култури України, директора дніпропетровського музею «Літературне Придніпров’я» Олени Аліванцевої «Т.Шевченко на Придніпров’ї», уривки з якої прочитала культорганізатор терцентру Олена Швець-Васіна:

«У першій половині 40-х років XIX ст. Т.Г. Шевченко був вже відомий і як художник, і як поет. Його «Кобзар» читали й перечитували, заучували на пам’ять й переписували у Києві, Харкові, Полтаві та інших містах і селах по обидва боки Дніпра. Слово поета відгукувалось на Україні в тисячах сердець. Живучи на чужині, Т.Г.Шевченко мріяв про повернення. Перед його духовним зором стояла рідна Україна в усій її пронизливо тужливій красі, в усій величі героїчного минулого її волелюбного народу. 25 січня 1843 року в листі до Г.С.Тарновського Шевченко писав: «…згадую нашу Україну. Ох, якби-то мені можна було приїхати до солов’я, весело б було». Він думав про неї дні і ночі, оспівав її у піснях свого «Кобзаря»:

Та хоч крізь сон подивлюся
На ту Україну,
Де ходили гайдамаки
З святими ножами, –
На ті шляхи, що я міряв
Малими ногами.

… Перебування Т.Г.Шевченка на Катеринославщині припадає на кінець серпня і, головним чином, на першу половину вересня 1843 року. Сьогодні не можна однозначно відповісти на питання, яким маршрутом мандрував поет на Дніпрові пороги, але відомо, що найкоротший із тодішніх поштових шляхів з Лубен через Хорол – Кременчук – Верхньодніпровськ – Катеринослав – Олександрівськ – Нікополь. Імовірно, біля Кременчука по наплавному мосту поет переїхав на правий берег Дніпра і опинився на землях Катеринославщини. «Прикметний шлях цей тим, що простягшись на цілих триста верств, починаючи от Ромна і до Кременчука, він не проходить ні через одне місто чи містечко, ні через село, ні навіть через хутір. Пролягає собі серед чистого, рівного, зеленого поля. Тільки де-не-де стоять корчми з великими стодолами та глибокими криницями…» – писав Шевченко про ці місця у повісті «Наймичка».

…В поемі «Іржавець» згадується про будівництво оборонної лінії на річці Орелі. Від надто виснажливої праці, голоду та хвороб тут на віки-вічні залишились тисячі козаків і селян. Шевченко писав про них:

Як діточки на Орелі
Лінію копали,
І як у тій Фінляндії,
В снігу пропадали.

Під час подорожі поет не розлучався зі своїм альбомом, зробив десятки малюнків, але збереглися лише декілька: «На Орелі», «На Орелі (село)», «Краєвид з кам’яними бабами». Є припущення, що на всіх трьох орельских малюнках  Т.Г.Шевченка зображено одне й те ж місце на карті Придніпров’я: з різних точок зображено  пейзаж біля села Турово (нині Царичанський район Дніпропетровської області).

…Дослідник творчості Шевченка Петро Жур у книжці «Літо перше» стверджує: «Прямуючи до Дніпрових порогів, на Хортицю, Тарас Шевченко неминуче повинен був проїхати через Верхньодніпровськ у Катеринослав: так пролягала поштова дорога, а в подорожній для проїжджих було вказано, які головні станції минати і скільки платити прогонів».

…26 листопада 1844 року Шевченко писав своєму товаришу, українському письменнику Я.Кухаренку:

«Був я уторік на  Україні – був у Межигорського спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну…»

…Поет бачив, як «латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають», як «під тином опухла дитина голодная мре, а мати пшеницю на панщині жне». Пізніше почуття поета вилилися у збірку «Три літа». Тяжко було йому бачити на місці колишньої козацької вольниці – неволю, замість великої слави народної – народну неславу. Гнівом і протестом сповнюються його вірші після подорожі 1843 року.

…Безумовно, побував Шевченко і біля Дніпровських порогів: Ненаситецького, Вовнизького та інших. Бачив їх грізну красу, слухав їх могутній рев:  

    …А пороги
Меж очеретами
Ревуть, стогнуть, розсердились,
Щось страшне співають.
Послухаю, пожурюся,
У старих спитаю:
«Чого, батьки, сумуєте?»
«Невесело, сину!
Дніпро на нас розсердився,
Плаче Україна...»

Тільки і остались,
Що пороги серед степу
Ревуть-завивають.

…Шлях Шевченка по придніпровських степах відтворився в його поезіях «Розрита могила», «Іржавець», «Сліпий» та інших».

А потім залунали пісні на вірші Т.Г.Шевченка, вірші Великого Кобзаря і вірші про нього, бувальщини про Тараса…

Рядки шевченківських творів – «Заповіт» разом з Майєю Рачковою, «По діброві вітер віє» з Віолетою Осінньою, уривок з поеми «Сон» з Людмилою Рощупкіною, уривки з поеми «Причинна» з Людмилою Діденко, «У нашім раї на землі» з Лією Родіоновою повторювали всі присутні. Вірші дніпропетровських поетів Анатолія Іванова «Вставай, Тарасе!», Світлани Поливоди «Україна Тараса і Лесі», київського поета Юрія Рибчинського «Вставай, Тарасе!» прочитали (відповідно) Ольга Денисенко, Раїса Карпова, Віра Бондар.

Пісні на вірші Т.Г. Шевченка «Така її доля» (музика народна) виконала Віолета Осіння, «Зоре моя вечірняя» (муз. Г.Гладкого) – дует Олександра Янковського і Олени Швець-Васіної, «Що ж меня робити?» (муз. О.Швець-Васіної) – автор музики.  

Порадували слухачів і «Бувальщини про Т.Шевченка», які прочитали Олександр Янковський і Людмила Рощупкіна.                                   

На завершення заходу ансамбль «Рябинушка» і весь зал урочисто заспівали пісні, відомі усьому світові: «Думи мої, думи мої»  (мелодія К.Борисюка) та «Реве та стогне Дніпр широкий» (муз. Д.Крижанівського).

І полетіло Шевченкове Слово, відоме кожному з дитинства, за межі територіального центру, нашого міста і всієї України:

Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Зінаїда Грицюк,
член суспільної ради відділення
СПА територіального центру
соціального обслуговування  (надання соціальних послуг)
 Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради