Жінка-УКРАЇНКА

Тетяни і Сергій Дзюби. Остання кочівля любові : поезії / казахською та російською мовами – перекладачі Ауезхан Кодар, Володимир Ільїн. – Алмати (Казахстан): Золотий вік; Україна, Букрек, 2014. – 176 с. 

«Ваші вірші, дорогий Сергію, мені дуже сподобалися. Вони напрочуд органічні, неначе зіткані з самого буття, ніжного, я б сказав, буття. У них – культ любові й повага до часу, до кожної миті. 
А у Вашої дружини Тетяни вірші – суворіші, хоч теж надзвичайно цікаві! Це – цілющий бальзам на мої рани!!!
Радий, що на цій величезній планеті ми зустрілись, і що Ви виявилися такими небайдужими Людьми. Хай бере Вас Господь!»
(З мого листа до Сергія Дзюби, 20 травня 2014 р.)   

Збірки українців Тетяни та Сергія Дзюби, хоч і вийшли під однією обкладинкою, – різні. Автори взяли участь у міжнародному літературному проекті, де відомі поети з різних країн переклали їхні вірші 55-ма мовами світу. Проект виявився дійсно унікальним і успішним: щодо цього українські письменники – подружжя з Чернігова, лауреати Міжнародної літературної премії імені Людвіга Нобеля (Малої Нобелівської премії) та багатьох інших почесних міжнародних літературних нагород, справедливо утримують пальму першості. 
До речі, таку конфігурацію французький філософ Дельоз називав 1 + 1 і вважав, що тільки в таких множинах можна зберегти свою індивідуальність. Адже фактично автори об'єднуються лише в момент випуску книги, а якщо говорити про їхню творчість, кожен працює на власний розсуд. 
Отже, які ж відмінності між ними? На мій погляд, у віршах Сергія переважає загальнолюдське начало, а в поезіях Тетяни – національне, але з невеликими застереженнями. Вони – з покоління, яке в 90-х було достатньо дорослим. І, тим не менш, молоді люди з радістю сприйняли буремні зміни. Перебудову, розпад СРСР, парад суверенітетів, дикий, однак все-таки ринок; адже з’явилася можливість читати й дивитися, що хочеш. Особливо остання обставина, а також дух глобалізму, безмірно розширювали їхнє сприйняття; й це розширене сприйняття є і в Тані, і ще більше – у Сергія. 
У вірші «Дещо про любов справжнього непрофесіонала» він пише: 

Душа філософа – щира й водночас недоторкана, як музика.
Я люблю Бога і відчуваю його присутність – 
навіть у переповнених тролейбусах.
Тому мало ходжу до храму. Особливо на великі свята. 
Там суєтно. 

Відчуваєте? Тут – і культ філософа, й проникливе передчуття Бога, і внутрішня полеміка з тими, хто ці поняття профанує. Ось усе це я й назвав би пріоритетами інтелігенції 90-х. 

* * * 

На віях – осінь, в косах – перший сніг,
А очі прагнуть молодого літа… 
Хотіти – гріх, і не любити – гріх, 
І гріх любити неталановито!

Пречиста осінь, твій опальний друг 
Цю старість приміряє лицемірно… 
Одна метагалактика покірна: 
Космічний біль і безкінечний круг. 

А тут автор зайнятий переосмисленням поняття гріха. Адже зазвичай гріх – потурання своїм пристрастям, неможливість відмовитися від спокуси. Втім, у автора гріх – не покохати гідну жінку, однак і в цій любові треба бути виключно талановитим, а інакше – гріх! Причому це не якийсь абстрактний гріх, а гріх перед собою, смертним. Оскільки в порівнянні з життям Всесвіту, життя людське – жалюгідні крихти. Про це так незвично, образно – у другій строфі. Для мене тут, якщо говорити про філософію, вибудовується ряд від Жоржа Батая – до Жана Бодріяра. Такого теж не могло бути за радянських часів! 
Поезія українки Тетяни Дзюби (Мурзенко) – це теж продукт свідомості, розширеної глобалізмом. Чого тільки немає в її талановитій, інтелектуальній творчості! Наприклад, у космології – яскраво виражена деміургія, коли жінка і море начебто рівні в своїх креаціонізмі та мінливості, виступаючи в якості організаторів земного буття; в релігії – це пам'ять про давнє язичництво (Перелесник), а також – про Ісуса. 

Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі
а капельним співом над соборами сімома,
як на відстані подиху чорно і всюдисущо
розпросторює крила пес летючий Сімаргл.

Ти приходиш лічити шпиталі, шпилі,
штиль розколюєш диханням і танками свіч.
Ти розгойдуєш місто, як сýдно розгойдують хвилі,
у некрополі осені з вічністю віч-на-віч.
(«Балада про Перелесника») 

До речі, відчувається і вплив польського католицизму: 

Я вперто раз-по-раз повторюватиму молитву,
так, наче вкотре, набираючи потрібний номер:
«Почуй мене, Господи, почуй...» 
У костелі на березі річки
серед впокорених гордих шляхтянок,
з силуетами запалених свічок,
свічками зусібіч обступлених.
І тягтимуться вени, напнуті, шорсткі, тротуарів
до тебе, до річки.
І перетяті до води за полегшенням спадатимуть,
де на листках-човнах осінь відпливає,
багряними ордаліями за собою
спаливши мости.
(«Біля кляштору Босих Кармелітів»)  

Тема бурхливої сучасності пронизує всю поетичну збірку Тетяни. А ось тема кохання подана ніби непомітно, буденно, без надриву, але так чарівно!

Я зіграю тобі свою юність,
ти зіграєш мені свою вірність,
природа чотири рази перефарбує
декорації…
(«Режисер приб’є до сцени монету…») 

І зовсім очевидний культ осені, через яку зазвичай у Тетяни проглядає ця сама любов: 

хорали осені на вулиці Листопадового Чину
присмерк Європи присмак кави
резиденція мишачого короля
(предки львівських мишей прописалися 
тут ще за Польщі та Австрії)
якого ніяк не вполюють кам’яні леви
наша зустріч випадкова веселкою край неба
(«хорали осені…») 

Мабуть, це через те, що обидва автори – на порозі осені. Треба думати, що й назва книжки – «Остання кочівля любові» – про це. Про те, що третій період свого життя потрібно наповнити змістом та значенням, і, природно,  любов'ю в усіх аспектах цього слова. 

Ауезхан Кодар, 
казахський письменник, перекладач, культуролог, філософ, 
головний редактор журналу «Тамир»