Жінка-УКРАЇНКА

* * *

В ранковім просторі уквітчана зоря,
Котилась полем; цілувала квіти
Вродлива, мов дівчина-молода,
Жадала все теплом зігріти.

Забарвила високий травостій,
Ромашки жовтоокі, розкидала,
У пелені зеленій та рясній, –
зозуля за коханням сумувала.

Це Літо, пестить трави степові,..
Скидаючи намисто в чистих росах,
У ситці-волошковім, голубім, –
Стоїть берізка-білокора, боса.

А вітер обіймає ніжний стан.
У пристрасті їй, про любов шепоче,
Як зморений; по селах і містах:
Про Неї мріяв, у серпанку ночі.

І велич літа, ця краса земна,
До щему, рідна, змалечку знайома.
Знову хвилює, душу обійма,
І вказує, завжди – на шлях до дому…