Жінка-УКРАЇНКА

Я не знаю, чи колись моє ім’я буде відомим….

Мене немає серед урядовців, посадовців, тих, чий обов'язок є працювати на військо і хто нічого не робить просто так, без розголосу та піару.

Можливо, я ніколи не отримаю жодних посад…

Я тільки приходжу і роблю те, що можу. 

Просто, бо я люблю цих хлопців, які так відважно ідуть під кулі, захищаючи те, що являє собою одну із найвищих цінностей людини – Свою Батьківищну. 

Я роблю звичайні  речі – приношу їжу, ліки, одяг, підтримую добрим словом, чергую на пункті збору. 

І я щасливий(а), якщо те, що я роблю, допомагає, рятує, підтримує…..  Цукерки, тепла кофтинка або шкарпетки, віршовані рядки, слова молитви, які долинуть навіть на відстані і душа воїна раптом відчує себе не самотньою, відчує, що хтось є поряд, хтось хвилюється, любить, чекає, думає…

Коли вони повертаються з війни і кажуть: «Дякуємо, без вас ми б не справилися, не вистояли б, не змогли б»,  моє серце сповнюється радістю і  любов'ю. 

І я знаю, що живу недаремно, що хтось став щасливішим від моєї праці, від моєї душі, від мого життя.

І це – найвища нагорода.  

Слава Україні

Слава Нашим Героям

Склала Світлана Тарнавська