Жінка-УКРАЇНКА

Мабуть, цілком природно, що представники українського письменства становлять переважну більшість з-поміж тих, хто впродовж багатьох років послідовно і ревно захищає державний статус української мови. І так має бути, оскільки письменники не тільки у царині художнього слова, але й за змістом своєї творчої роботи покликані бути носіями української національної ідеї як першооснови духовного відродження народу.

Приємно відзначити, що з кожним кроком на Миколаївщині відчутно зростає кількість письменників, які пишуть українською мовою. Більше половини свого життя присв’ятила письменницькій роботі як прозаїк, автор численних новел, член двох спілок України – журналістів і письменників, Віра Іванівна Марущак. Упродовж тридцяти останніх років Віра Іванівна свою письменницьку діяльність активно поєднує з успішною роботою в таких поважних установах, як Перша українська гімназія імені Миколи Аркаса (викладає основи журналістики) і обласна бібліотека для юнацтва (працює на посаді бібліотекаря).

Саме про лауреата премії імені Миколи Аркаса, автора двох великих збірок новел Віру Іванівну Марущак і йтиметься в першому розділі сьогоднішнього випуску нашої рубрики.

                     Талант, помножений на волю

Дитинство і шкільні роки Віри Іванівни Марущак пройшли в районному центрі Арбузинка. Саме там наприкінці першої половини минулого століття у родині учасника Великої Вітчизняної війни(нехай земля йому буде легкою) і Парасковії Кузьмівни  Рожкової народилась майбутній автор   книг «Вікнами до сонця» та «Батько з Португалії».

Надзвичайно людяно і гарно розповідає сама Віра Іванівна про своїх батьків та про арбузинський період свого життя:

- Батько під час Великої Вітчизняної війни служив у другій морській бригаді під Новоросійськом. Там був поранений. Комісований. Після війни жив і працював ув Арбузинці. Приносив із районної бібліотеки стоси книг таких всесвітньо відомих авторів, як Віктор Гюго, Джек Лондон, Теодор Драйзер, Марк Твен, Еміль Золя, Стефан Цвейг та інші. Разом із батьком ще школяркою читала  їх і я. Таким чином, батько мимохідь і ненав’язливо з дитинства як умілий педагог і порадник намагався виховати в мені і художній смак, і літерні уподобання. Ще у шкільному віці я перечитала майже всю українську і російську класику, яка була в районній бібліотеці. Моя мама (хай Бог дає їй здоров’я) походить із талановитого роду музикантів та співаків-самородків. Під час війни перебувала у миколаївському концтаборі, а у важкі повоєнні роки працювала трактористкою в місцевому колгоспі. Батько її (мій дідусь) – Кузьма Петрович Будулуца, довгі роки викладав музику в Арбузинскій школі № 1. Керуючи власним духовим оркестром, залюбки грав і у місцевому клубі, і на весіллях. Узагалі мамина рідня була надзвичайна музикальною. А зрештою, мабуть, як і більшість усіх українців. Брат и чотири мамині сестри грали на струнних інструментах, баяні, акордеоні. Усі сестри гарно співали, вишивали, були справжніми рукодільницями.

Мама пережила два голодомори.. Про 1932-1933 роки описано мною в повісті «Пустеля», де, власне, викладена біографія матері у художньому слові.

Погодьмося, так зворушливо і напрочуд хороше про своїх батьків може розповідати лише любляча донька. Донька, для якої батьки були і залишилися на все життя насамперед духовними наставниками. Як кажуть у нашому народі: батьки залишили у спадок розум, порядність і чуйне серце.

Перші кроки в журналістиці Віра Іванівна зробила відразу після закінчення навчання в Арбузинській школі № 2. Ще вісімнадцятирічною дівчиною  працювала в Арбузинській районній газеті «Нове життя», згодом була редактором Арбузинського районного радіомовлення. Миколаївський період життя талановитої журналістки позначився роботою в обласній молодіжній газеті «Ленінське плем’я». На початку сімдесятих років минулого  століття з відзнакою закінчила училище культури «Бібліотечний відділ». Я в ті роки викладав у групі, де навчалась Віра Рожкова (дівоче прізвище В.І. Марущак), три предмети – «Українська література», «Культура мови» і «Дитяча література», а тому можу засвідчити, хоча відтоді минуло понад тридцять років, що моя студентка блискучі знання з усіх предметів, проявляючи особливий інтерес до курсу «Культура мови». Віра Іванівна отримала і другу вищу гуманітарну освіту, успішно закінчивши журналістський факультет найпрестижнішого тоді і сьогодні вищого навчального закладу, яким є Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка.

- Писати хотілося ще з шкільних років, - продовжує розповідь Віра Іванівна, - під впливом прочитаної великої кількості літератури. А що тут дивного? Моє покоління в основному читало книги, а не дивилось годинами телебачення (його тоді майже і не було). Одне із перших оповідань було надруковано в «Ленінському племені», потім у збірнику «Октябрь». Більш активно почала писати, працюючи в радіостудії «Чорноморець» Чорноморського суднобудівного заводу. Підтримку одержала від чудової людини, редактора газети «Трибуна рабочего» Геннадія Денисовича Ігнатенка. Опубліковані за всі роки новели і оповідання 2002 року спромоглася видати окремою книгою – «Вікнами до сонця». За три роки після цього побачила світ і друга книга – «Батько з Португалії».

До цих слів Віри Іванівни додамо, що невдовзі має вийти і третя її книга, яка є, ймовірно, матиме не менш інтригуючи назву, ніж друга («Батько з Португалії») «Цезар, Галка і Новий рік». І якщо перші дві книги були видані на власні кошти і за підтримки Миколаївського міського голови В.Д. Чайки та Луки Костелини з США, то третя має вийти за державний кошт управління по пресі та зв’язків із громадськістю облдержадміністрації (керівник Л.Б. Євдокименко), для того, щоб задовольнити бібліотеки області художньою літературою рідного краю.

А це вже, не побоюся гучних слів, визнання на обласному рівні – і вище (адже деякі твори друкувалися в американських виданнях). Про визнання творчості Віри Іванівни говорить і те, що її оповідання вже не перший рік вивчається в миколаївських школах №25, 34, 57, ліцеї сфери послуг, будівельному коледжі, школі соціальної реабілітації на Аляудах, першій українській гімназії ім. М. Аркаса. Чекає на своє видання (а її із нетерпінням чекають наші маленькі читачі та їх батьки) книга казок нашого місцевого прозаїка. До речі, ілюстрації до майбутньої книги готує художник Вікторія Рахмангуліна.

…У 182-х випусках нашої постійної філологічної рубрики п’ятеро подвижників української мови, про яких мовилося у перших її розділах, стали основними персоналіями наших розповідей двічі.

І серед них гідне місце посідає журналіст і письменниця Віра Іванівна Марущак. Безперечно, талановита людина в усіх її трудових і творчих іпостасях – прозаїк-новеліст, учитель, бібліотекар. І скрізь, де не працювала б Віра Іванівна, вона сповна віддається улюбленій справі, сповідуючи такі високі моральні принципи, як Порядність, Людяність, Професіоналізм, Вимогливість і Обов’язковість у всьому. Так привчили її батьки. Цьому навчає вона сьогодні своїх учнів і послідовників, навчає своїм вірним служінням народові, рідному слову. Слову, яке з під її пера набуває високої художньої майстерності на теренах українського письменства.

Семен ТУПАЙЛО

«Рідне Прибужжя»