Жінка-УКРАЇНКА

Земле моя! Україно моя! Викупана росами і материнкою, викохана мальвами, зірницями привітними зігріта, кублами лелечими коронована і споришами, мов килимами дорогоцінними встелена! Музики весільні на вулицях твоїх, лепет дитячий у колисках твоїх лозових, пісня тиха в оселях твоїх... Ріками-берегами лебединими, вербами довгокосими, як хустиною-молодичкою обв'язана, ровами-ярами з пролісками першими та первоцвітами життя своє хрестиком дрібненьким на рушникові споночі вишиваєш.

Та скільки ж недолі випало тобі на віку, леле?! Скільки громовиць ламало списи над твоєю головою, скільки диких табунів топтало твої поля, житами омріяні, скільки журавлів криничних крила спалили, а в осиротілі колодязі каміння летіло, лякаючи пам'ять води і пробуджуючи розбрат?! Скільки ночей з молитвами ти святим на іконах лампадки ставила, скільки століть, спершись на перелаз березовий, руки спрацьовані склавши, долю свою зі шляхів запилених, дощами і снігами розбитих, ворожками лихими обпоєних виглядала?..

Та стійкістю багата ти! Та дружбою багата ти! Милосердям, щирістю і гостинністю багата ти. Зустрінуть ласкаво подорожніх діти твої, приймуть в обійми дорогих гостей, запросять у світлицю, під образами посадять ... І води дадуть, й шмат хліба... Та лише тому, хто душею світлий, в кого наміри чесні, хто серцем відкритий, хто - рівня садам твоїм, білопінною калиною вінчаним, спілими гронами хрещеним, тихим падолистом благословенним. 

Вірою і красою багата ти, земле моя. Україно моя!