Жінка-УКРАЇНКА

Ошатні тополі вже почали скидати свої напівкучеряві листочки. Вітер охоче шарудів, перемішуючи жовті і надзеленкуваті. Обабіч дороги красувалися чорнобривці. Вулицю Сурикова ніби хтось пензликом за один день перетворив в осінь. Саме на цій вулиці проживає художник-графік Наталія Володіна-Панченко. В якусь мить, мені здалось, що це вона кольори осені і домальовує. Ну це так, здогадки…

Я ліпше розповім про три її кольори: білий, чорний, червоний. Художниця оформила та проілюструвала у різних видавництвах країни, більш ніж 50 видань, серед яких українська поезія, повісті і оповідання письменників Бразилії, Гватемали, Німеччини, Польщі, Росії. Серед книг, над графічним оформленням яких вона працювала, є надто для неї дорога: «Військові повісті» славетного білоруського письменника Василя Бикова. Ті, хто читав ці повісті: «Обеліск», «Сотников», «Дзвони Хатині», «Третья ракета» та ін. згадають надзвичайні ілюстрації до книги. А створені вони у співавторстві з художником Володимиром Зельдесом. Ілюстрації намальовані так, що навіть можна зазирнути в очі героям: як позитивним, так і негативним. Тут – лише три фарби: біла – це сніг і початок чогось, чорна – це смуток, попіл, волога земля, червона – енергія, вогонь, кров… а ще поля альпійських квітів.

А яке змістовне наванження несе форзац на початку книги! Сніг… Холод… Безлюддя…
Зламана гілочка дерева і тривожне передчуття чогось… На останньому форзаці, вже прочитавши книгу, вже бачимо світлу надію: уквітчане весняне дерево і кимось зоране поле.

Війна скінчилась. Життя триватиме. Так майстерно відобразити настрій і відчуття може тільки справжній графік-художник. Отримавши свою, видану в Україні, книгу, письменник Василь Биков був вражений правдоподібністю образів, що досконало доповнювали тексти його книги. Одне шкодує художниця, що так і не встигла вона зустрітися з самим автором…

Ще, в студентські роки, декількох здібних студентів запримітив викладач і відвів до видавництва. І як виявилось не помилився: у видавництві «Молодь» Наталія, найперша серед студентів, отримала закази на оформлення книжок.

Хоча, як зізнається Наталія Віталіївна, в неї з дитинства була невгамовна, обдарована натура: вона мріяла стати художником, актрисою, журналістом і навіть співачкою. Якщо пройтися її шляхами, то всі її мрії здійснилися… Правда! Після закінчення Художньо-промислового технікуму за спеціальністю художник-оформлювач друкованої реклами, і ставши студенткою факультету «Графіка» Українського Поліграфічного інституту імені Івана Федорова, вона почала працювати в театрі російської драми імені Лесі Українки, а ролі грала в виставах народного театру будинку культури «Більшовик». На телебаченні вела авторську програму «Олівець-малювець», навчаючи художній творчості малят усієї України. І малювала все і на всьому, навіть на комп’ютері!

Утім, була ще одна мрія… 12-річною школяркою, Наталія мріяла відпочивати в Міжнародному дитячому центрі «Артек». Ця мрія здійснилася більш ніж через 30 років, коли Наталії Віталіївні вже була відомим в Україні педагогом-новатором, авторкою «Уроків різноколірного чарівництва», викладачем комп’ютерної графіки на художньому відділенні дитячої школи мистецтв №2. Її запросили разом з талановитими вихованцями на Міжнародний конкурс шкільних вчителів в омріяний ще з дитячих років, піонерський табір на березі Чорного моря.

Наталя з дитинства пам’ятає аромат олійних фарб. Її батько військовий льотчик, Віталій Володін, у вільні від польоту години займався живописом, а маленька Наталя здивовано стежила за дивом перетворення білої поверхні полотна на вікно, за яким сяяв осінній левітанівсьткий ліс…

Була ще п’ятирічною дитиною, і одного разу, гортаючи книжку, вперше натрапила на засушену квітку польового маку… У захваті вигукнула: «Червона квіточка!». Мама, вчителька літератури і мови, тільки но вчора прочитала їй цю казку! Дівча було впевнене, що це саме ТА чарівна квітка! Їй перехватило від радості дихання, коли за межами військового містечка, куди привів її тато, побачила ціле поле маків.

Як майстер графічного мистецтва, художниця ніколи не малювала олійними фарбами. Але п’ять років тому, Наталія Віталіївна пережила ностальгію за минулим і зайнялася живописом: першим з під її пензля на полотні з’явилося зображення червоних маків. Схоже, це спогад про чарівні квіти, що вразили її в далекому дитинстві, перетворився на гарний натюрморт. У настрій картини мереживом вплетена печаль про 30-річного батька, який розбився у літаку під час його випробування, і про свого старшого сина-льотчика й бортінженера, що теж рано покинув цей прекрасний світ, переживши діда майже на два роки…

Зараз, вже 20 років поспіль, Наталія Володіна-Панченко викладає композицію і комп’ютерну графіку на факультеті образотворчого мистецтва Київської дитячої Академії мистецтв. «Ось подивіться, – і показує мені малюнки юних студентів, зроблені на комп’ютері, – Хіба не диво?!»

Нещодавно з великим успіхом пройшла її ювілейна, ретроспективна виставка графіки, що експонувалась у художній галереї «Митець» Національної спілки художників України, до лав якої належить і мисткіня.

Життя продовжується і натхнення, наснага до творчості не зникає. Нові творчі пошуки, оригінальні композиції створює художниця на комп’ютері та коли вона бере в руки пензля і традиційні фарби: вони розлого лягають під кутом на полотні. Може, це знову маки, а, може, нова квітка, скажімо, орхідея. А, може, Янгол-охоронець, або старовинний пейзаж улюбленого Києва, міста, у якому народилась и творить все своє життя. Побачимо…

Наталка Капустянська
16 липня 2014