Жінка-УКРАЇНКА

Ті, хто говорять мовою війни,
Нажаль, не зрозуміють мови миру.
Хіба ж вони в святого Бога вірять,
Сповідуючи дії сатани?

І камертон розхитано тремтить,
Століття двадцять перше вже чорніє.
Війна холодна знов могили сіє
На тлі земному, де нам треба жить.

Ковтаються слова у глухоті,
Земля лягає крепом обважнілим.
Укотре мовчки голови схилили
Дерева, люди та самі Святі.

Які ще мусим стадії пройти,
Щоб нам шляхи порожніми не стали?
Мовчіть, вітри!
Продовжуйтесь, хорали,
Коли найтяжче треба перейти!

Минають дні в агоніях боїв…
Та мова миру в цьому лихолітті,
Крізь всі часи, скривавленням умиті, 
Не зникне з вуст нескорених борців!

30 травня 2014 р.
Юрій Тітов