Жінка-УКРАЇНКА

У Дніпропетровській обласній дитячій бібліотеці відбулася презентація збірки «Небесна сюїта», в якій зібрано твори молодих поетів та прозаїків – фіналістів і переможців конкурсу «Молода Муза 2012».

За традицією, кожен збірник має власне ім’я. Не став виключенням і цей. Багатозначне – «Небесна сюіта» – книга отримала не тільки завдяки елегантно-примхливим картинам дніпропетровського художника Олександра Миронова, котрі прикрашають обкладинки, але й натякає на рівень майстерності авторів.

Спробую хоча б поверхньо ознайомити майбутніх читачів із тими особистостями, чиї твори увійшли до збірника.

Іноді я уявляю собі, як скрізь величезний шар української культури, перетинаючи його у різних напрямках, оплутуючи численними руслами протоків, тече, наче вічний Дніпро-Славута, могутнє літературне слово.

Кожен має можливість долучитися до цього потоку, очистити душу єднанням з поконвічним творчим духом нашого народу, почути голоси пращурів, побачити лет історії: з минулого – у майбутнє.

Ріка української літератури тече до океану всесвітнього братерства; гідно представляє безсмертний досвід народу України. Ця ріка долає бар’єри брехні и несе чисту правду часу майбутньому. Вона безперервна у своїй течії. У неї нема пробілів.

І є у цій незвичайній річці є невеличкий перекат під назвою обласний молодіжний конкурс «Молода муза». Своїм кипінням пристрасті молоді літератори – і поети, і прозаїки – тримають зв’язок двох світів. Без них унеможливлюється рух потоку.

Його не можна замінити нічим, бо в ньому тріумфує життя.

У ньому співає вітер часу.

Він став тим явищем, у якому ламається крига скутості, а пристрасті знаходять вічну реальність у слові.

Дійсно, кожного року все більше і більше творчої юні бажає не тільки познайомитися з цією примхливою панею – Молодою музою, а й довести їй, що здатні суперничати якщо не з Тарасом Шевченко або Григорієм Сковородою, то з Сергієм Бурлаковим, Олександром Завгороднім, Сергієм Злючим, Михайлом Кудрявцевим, Анатолієм Шкляром, Олександрою Кравченко, Віктором Савченко, Іриною Прокопенко.

Дехто з молодих письменників вже розуміє, що однієї обдарованості замало. Треба бути на висоті розуміння сил, котрі рухають історію, відчувати усі ланки її нескінченного ланцюга та мати віру не тільки в себе, але й у Світ і Людину.

Своїми творами переможці цього року запевняють рідних і знайомих. членів суворого журі та читачів, суспільство у цілому, що мають відповідні знання та сили, щоб рухати уперед літературу, культуру, життя. Рухати до щасливого майбутнього.

Головним вважаю те, що кожен з лауреатів конкурсу «Молода муза» розуміє не тільки свою причетність, але й відповідальність за ті процеси, що відбуваються у суспільстві.

Дуже чітко це можна відчути у поезіях молодого поета Олега Андрішко:

Можна усе скасувати:
Воду, вогонь і небо.
Можна втекти від правди,
Але ніколи – від себе.

Звичайно, що ніжна вразлива душа поета не наважується виносити суворі вироки людям або суспільним явищам: «Я не суддя, щоб присуд зачитати, // Щоб вирок винести й покінчити зі злом», – пише Любов Чернуха, але її впевненість. що: «Воздасться кожному за вчинені діяння» свідчить, що поетеса не тільки відсторонено спостерігає за життям, а й готова до реальних дій, спрямованих на добро.

Молоді письменники усвідомлюють:

Я не такая, какой хочешь меня видеть.
Мам, я другая, и уже давно...
Ты знаешь, не хочу, но я могу обидеть –
Мне быть другой уж Богом не дано
(Єлизавета Нестерова)

і якнайчастіше у них виникають питання: "Почему люди лгут?" (Марія Талдонова), і наступне: «Умеете ли вы смотреть в глаза?// Не просто так смотреть, а сердцем видеть...» (Анастасія Сорокіна).

Юнь розуміє, що не все так гарно у житті, що є й інші, котрі ладні ламати й трощити все прекрасне, гарне, добре:

В их глазах такая чертовщина,
Что невольно тянешься к кресту.
Так блестит чудесная личина,
Что притворством тянет за версту.
(Поліна Чевердак)

Звичайно, є й такі, хто бажав би уникнути усіляких негараздів і спокійно жити у намріяному світі:

Я хочу, лежа под облаками,
Представлять пейзажи прекрасные...
...Встречать рассветы с людьми,
Именующими себя солнца детьми!
(Ростислава Поляков)

Але єднання з душею українського народу, його мудрістю та добротою, сумом та терпінням, які бачимо у милозвучних поезіях Анни Ніколаєнко:

Двічі льон не цвіте, двічі сонце не сходить.
Лише плаче береза у вічній журбі,
Лише пташка в гіллі сумно пісню виводить...

вселяють надію, що істинна поезія – це торжество індивідуальності, а не індивідуалізму.

Що стосується прозаїків, то вони впевнено вже вирішують складні морально-етичні питання людських взаємовідносин, занурюються у підсвідомість, спостерігають рефлексії і, що дуже важливо, – їх оповідання й казки мають позитивний виховний характер.

Твори прозаїків чітко поділяються на дві групи: ті, що розраховані на сімейне прочитання разом із дітьми (казки, дитячі оповідання) та філософські притчі (бо цей елемент присутній навіть у суто реалістичних оповіданнях) для дорослих.

У першій групі впевнено лідирувала Людмила Шамрай, що вразила усіх членів журі прозорими й легкими, глибокими й душевними казками. Твори Людмили ведуть дитину (і не тільки дитину) шляхом добра і любові. Особливо хотілося б відмітити її трепетливе оповідання «Янгол на замерзлому склі».

В оповіданнях Юрія Пусова легко й ненав’язливо порушуються теми дружби, співчуття, навчання або необхідності вести здоровий спосіб життя («Клад», «Дрессировщик», «Точные науки»).

До веселого та повчального гурту оповідок Юрія треба додати твори «Вишиванка на вікні» Аліни Куницької та «Новенькая» Валерії Мірошниченко, котрі допоможуть маленьким школярикам стати працелюбними, уважними, старанними у навчанні. Теж стосується і повісті-казки Олега Хімія «Матрас и Шарик» для дітей молодшого та молодшого шкільного віку. Думаю, що Матрас і Шарик стануть добрими приятелями для кожної дитини, яка дізнається про їх пригоди.

Влучно і дотепно описує Алан Наурузов футбольний матч, який відбувся між командою бабусиної дерев’яної палички та ним самим, 5-ти річним хлопцем («Одноногий дерев’яний гравець»).

Мабуть, і наша юна зміна теж усвідомлюєте важливість події. Так, зараз є комп’ютери, що надають першу-ліпшу необхідну інформацію, але вони назавжди залишаться механічними пристроями. А пристрій може зрадити – зламатися, відмовитися працювати. Книга ж ніколи не зрадить, а завжди буде вірним товаришем та порадником.

І цей друг допомагатиме і вам (а ви вже дорослі, хоча й дуже юні) у вихованні ваших братів та сестер, молодших друзів, а надалі – ваших дітей та онуків. Бо треба пам’ятати: яка обізнана, духовно налаштована зростатиме наша зміна, наші помічники у розбудові незалежної України – залежить від нас і вас. І важливим помічником у гідному вихованні стане книга.

Ліна Костенко  написала: „Лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі”. Письменники Наддніпрянщини взяли на себе відповідальну й благородну місію – донести рідну мову до кожної родини, кожної дитини. Слава їм і хвала!

Еліна Заржицька

Див. також: Ольга Кай. «Небесна сюїта» нової літератури