Жінка-УКРАЇНКА

Останні події в Україні гостро поставили перед кожним з нас питання про моральні, загальнолюдські орієнтири, які служать для нас провідниками в житті: нам необхідно навчитися бути принциповими, вміти вибирати, а не лавірувати в поглядах та думках, щоб вдало пристосуватися до нинішньої дійсності. Це дуже життєве, але все ж таки глобальне завдання. Як мінімум, треба навчитися бути чесним перед собою, навчитися звільнятися з поганої роботи, розлучатися з людьми, які тобою не дорожать, йти з поганого кіно та закривати нудну книгу…

Мені можуть заперечити, що зараз не час подолання миттєвого когнітивного особистісного дисонансу або коригування своїх естетичних потреб, тим більше не час для книг, кіно, театру та інших ментальних штук, які можуть якщо не завадити мінятися нашій країні, але бути трішки невчасними.

Невчасно проводити виставки? Невчасно робити концерти, друкувати книжки, особливо дитячі? «Закинути казки за піч» і жити прозою-одноденкою, виховуючи діточок-маргінальчіків, які не знають історії роду? Не дивуйтеся, але зараз я часто вислуховую прихильників такої позиції.

Вважаю, що потрібно бути обережними із усілякими ментальними урізаннями у цей складний період. Не треба плутати приладдя: на сміх усім дивитися у тромбон та дути у підзорну трубу.

У мене на робочому столі лежить «невчасна» для наших складних часів книжка. Це збірка Еліни Заржицької «Великий луг над Дніпром: казки та легенди». Невчасна? Відверто кажу, з нових — більше необхідної книги для наших дітей я останнім часом не бачила (прошу інших авторів не ображатися, дійсно, я прихильниця творчості Е.Заржицької). Чому?

Дійсно, казка — це відомий жанр народної творчості, який є популярним і в сучасних авторів. Писати казки для дітей, як на мене, це складніше за сучліт.

Курт Воннегут сказав: «Якщо вчений не вміє популярно пояснити восьмирічній дитині, чим він займається, значить, він шарлатан». От від чого повинен «танцювати» дитячий автор: не можна у казковій творчості займатися «креативним шарлатанством», діти повинні вірити текстам автора, сприймати через них життєво важливу інформацію про світ, мати змогу за допомогою матеріалу казки зміцнювати свою особистість, сформувати мотиваційну частину життєвої установки, перебудувати свій всесвіт, навчитися через казку презентувати світові свій індивідуальний унікальний багаж особистості, критично осмислити повсякденне життя з усіма його недоліками та перевагами. Відомо, що найкращий спосіб подолати негативні думки і погані емоції — розвивати протилежні їм позитивні емоції, більш сильні і яскраві. Казка надає можливість зробити і такий фокус-покус. От за це я й шаную Еліну Заржицьку. Із буденних речей, за допомогою тільки їй відомих форм та методів, ця письменниця веде дитину по всесвіту і тактовно, з гумором або серйозно знайомить юного читача з можливостями життя.

Взагалі-то казка та її зміст — це, за умовчанням, специфічний адаптаційний апарат, який суспільство у продовж життя вже випробувало на собі задля вирішення певної проблематики життя. Дружба, зрада, розуміння, любов, вірність, смерть — ось далеко не повний перелік сакральних тем, які піднімає казка. Причому, не тільки проголошує ці теми, а й надає певний шлях загальнолюдської стратегії вирішення.

Згадую улюблені збірки казок моєї вже дорослої доньки. Це світова класика жанру — Памела Треверс, М. Носов, Шарль Перро, Р. Кіплінг… Неможливо перелічити все. Скільки позитивних емоцій, незабутніх хвилин сумісного сприйняття героїв, чи фантазування про те, як розгорнеться сюжет далі, малюнків до тексту, музичного супроводження читання, виготовлення мап подій та іншої чарівності ми пережили, читаючи ці книжки.

Від казок та легенд Еліни Заржицької віє первородної правдою життя, яку потрібно в певній формі повідомляти нашим дітям. Всі три частини книги об’єднані якоюсь прихованою, а не прямою і формальною дидактичністю, що деяких любителів нової «новітньої неформальної» казки може напружити. Як казкотерапевт та віковий психолог хочу зазначити, що не варто у творчості для дітей зловживати зміненими формами або нечистим, ламаним текстом. Діти повинні сприймати світ у його первинних формах, а на цій основі вибудовувати неформалізовану структуру своїх фантазій.

Казки дають можливість здійснювати подібний життєвий когнітивний план і при цьому пізнання дитини проходить і перший етап — знайомство зі світом, і другий — фантазування на основі правильного і неспотвореного знання, де добро є добро, а не конформність, де зло є зло, а не правильно вмотивована агресія. Це ж ми, дорослі, пізнавши життя, намагаємося «допомогти» нашим дітям намалювати світ нашими фарбами. А Еліна Заржицька, образно кажучи, викладає перед дитиною і пензлі, і фарби, і папір і дає вибрати будь-яку техніку малювання. Малюй, дитя, намагайся, сплітай разом з текстом в свій світ радість від пізнання і самостійність, любов і оптимізм.

До речи, оптимізм у сьогоденні річ, яка нечасто зустрічається, до того ж дефіцитна і дорога. Так і казки, які ми читаємо у дитинстві і пам’ятаємо усе життя — моменти сімейного дозвілля, коли матуся читала нам казку, коли фантастичний казковий світ входить у наше повсякдення і забарвлює наш життєвий шлях, — у житті кожної людини є дорогими у всіх сенсах цього слова.

Книга Еліни Заржицької «Великий Луг над Дніпром: казки та легенди» і побудована на таких правильних педагогічних впливах, які є базою виховання. Я б назвала це — ВИСОКОЮ сімейною педагогікою, що є запорукою щасливого дитинства наших дітей.

Якось у розмові з відомим українським письменником-фантастом, якого вважали за маститого представника даної галузі ще в 70-ті роки, я почула рідкісне одкровення та роздуми письменника про популярність автора і критерії цієї популярності. Почула розповідь про те, як у на полиці загальнодоступної бібліотеки він побачив свою до дірок зачитану книгу і відразу ж забрав її до власного зібрання, залишивши читачам новий примірник. На запитання: «Чому Ви так зробили?», письменник відповів: «Я власними очима побачив, що мої книги цікаві читачеві. Якщо б було нецікаво, хто б брав цю книжку з полиці?»

До чого я?

Бажаю талановитій письменниці Еліні Заржицькій через певний час також мати нагоду отримати у руки зачитаний до дірок екземпляр її поки що нової книги. Я не маю сумніву, що ця подія відбудеться і досить швидко. А запорукою тому є наступне: авторка діє за всіма правилами обраного жанру — дивиться на світ у чарівну підзорну трубу та дує у магічний тромбон творчості та «казкобудівництва».