Жінка-УКРАЇНКА

У Миколаєві Львівської області відбулася «Книжкова толока – 2014». Як і кожного року сюди за свій рахунок приїхали представники видавництв та письменники, прийшли поціновувачі української книжки та улюблених авторів, а головне відбулася цікава творча зустріч, організована Любою Хомчак, місцевим підприємцем та громадським діячем, власницею кількох українських книгарень.

До районного центру добиратися зі Львова дуже легко. Не більше години їде маршрутка до Миколаєва. Тому ніяких перешкод приїхати сюди немає. Але цього року політична ситуація дуже складна, Україна на грані війни, тому навіть погода була сумною. Трішки накрапав дощ, небо хмурило свої брови, а серця письменників – наповнені творчим духом, зрештою, особливим майданівським духом, адже кожен переживав ці події. 

Маршрутка зупиняється на першій зупинці при в’їзді в Миколаїв. З міркувань розгледіти творчий потенціал миколаївців ще на вулиці, йду стежкою, що лежить між школою і церквою. Наздоганяю двох школярів. «Йдете на Книжкову толоку?» «Так, ми вже були» «А що на толоці цікавого?» «Ми – пластуни, тому нам сподобалися ті письменники, що мають свої книжки». Подякувала за розмову двом дівчаткам – дев’ятикласницям і поспішила далі. Вже неподалік Народного дому захотіла поспілкуватися із жінками, що кудись поспішали у протилежному напрямку «Скажіть, будь ласка, ви на Книжковій толоці сьогодні були?» «Ой нащо нам толока. Війна в Україні, а вони там читання влаштували..». «Дивно, - кажу, - що ви так думаєте. А може краще закритися в льосі і чекати, коли на вас бомба впаде. А коли не впаде?» Жінки переглянулися. «Прийдіть у Палац культури, сьогодні там є багато письменників, будуть читати свої твори і про Майдан» - кажу переконливо їм. На мої слова жінки нічого не сказали.
Поспішаю. Назустріч дме холодний і сердитий вітер, обличчя засипає піском. Зрештою, це ж Миколаїв. А я його асоціюю з пісками та цементним заводом, заводом залізобетонних виробів, заводом будівельних сумішей.

Ось і Палац культури, власник якого – міська рада і яка, до речі, вперше за 8 років вимагає за оренду гроші. Секретар Миколаївської міської ради Львівської області Христина Петрик звернулася до Громадської організації «Книжкова толока» з проханням оплатити оренду Миколаївського палацу культури на час проведення Книжкової толоки (15-16 березня). За годину оренди великого залу Христина Петрик просить заплатити 250 грн., за годину оренди малого залу – 100 грн. З усіх міркувань дуже дивна ситуація, тим більше у сьогоднішній нелегкий час в Україні – вимагати гроші за оренду приміщення, в якому читають твори для «Небесної сотні», куди з’їхалися письменники-класики з усіх регіонів України, майже кожен з них як не учасник, то активний діяч майданівських подій, і це не голослівні слова. Зрештою, якщо виникає запитання: чи потрібна сьогодні патріотична лірика відповідаю «Необхідна, тому що вірш – це недовершена покута. У ньому завжди звучать слова із серця, із пережитого серця». 

Перед Палацом культури стоять різного роду автівки, поспішають школярі, молодь та люди старшого віку. Фотографую будинок і дивуюся: тяжка ситуація в Україні з усіма палацами культури, а тому вона не могла не зачепити і цього будинку, який потребує ремонту фасаду.

Вже в середині приміщення розглядаю оголошення із програмою Книжкової толоки. Ще мить і до мене підходять волонтери-пластуни. Вони швидко допомогли мені зорієнтуватися у приміщенні, провели на другий поверх, запропонували чай з печивом і запросили до актового залу. Вже з перших хвилин у їхній присутності, розумію, ця молодіжна організація тут, на толоці, добре виконує свої функції. Вони презентують виставки, привітно зустрічають і частують учасників толоки. 

На другому поверсі вже активно діє виставковий зал малюнків, вишиття, тут за столами розмістились відомі і невідомі Львівщині письменники, а в другому залі – видавництва. Зрозуміло, адже Книжкова толока – всеукраїнського масштабу. А якщо зважати на те, що захід організований громадським діячем і розрахований на три дні, з широкоформатною програмою, то тут лише можна позаздрити культпрацівникам державних закладів. 
В залах працюють журналісти Львівських ЗМІ з гостями та головною організаторкою пані Любою Хомчак, яка, до речі, спокійно і виважено, з усмішкою зустрічає кожного гостя, знаходить хвилинку з ним на спілкування, оглядає зали і турботливо виходить за лаштунки сцени до ведучих. Скрізь спокійно встигає. 

У першій залі за столиками Національної Спілки письменників презентують свої видання члени НСПУ Марія Людкевич, Ліліана Косоновська, Олесь Гордон. Неподалік, за іншим столиком - гість із Донеччини Федір Шишман, поруч - юний рекордсмен, затятий мандрівник, талановитий екскурсовод, знавець карпатських хребтів, магістр географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Святослав Лазор, який у свої 20 років проїхав за 20 днів велосипедом 2200 км від Сяну до Дону і написав свої спогади в однойменній книзі. 

Кожного року відомий Львівський поет-пісняр Зенко Філіпчук видає декілька книг і щоразу приїздить до Миколаєва з новим виданням. Цього року біля його столика юрмляться і дорослі і діти.
Захоплює виставка книг «Кобзар». Видання різні – з високим друком, кольоровим оформленням, дорогими палітурками. Недешево коштують такі «Кобзарі», до того ж цього року їх видавали майже всі видавництва, але ось чи купляють українці таке дороге видання? - Наразі ми видали «Кобзар» польською мовою за державною програмою, але дуже малим тиражем, і то на замовлення, - зізнається представник видавництва «Світ», якому недавно виповнилось 65 років, – тому в продажі його немає. Проте багато покупців цього року цікавляться виданням «Кобзаря».

Продовжую оглядати прилавки видавництв і захоплююся українськими авторами, які за власний кошт і за немалі гроші все ж видають українську книгу. Багато з них користуються попитом. Наприклад, головним напрямком діяльності Львівського видавництва «Урбіно» є видання сучасної зарубіжної літератури в українських перекладах , як також користуються попитом видання польської авторки Йоанни Ягелло, книги якої "Кави з кардамоном" і "Шоколаду із чилі" є дуже популярними в Україні.
Зупиняюсь біля прилавку видавництва Наукового товариства ім.Тараса Шевченка. Цікавлюсь новими виданнями, адже недавно у 2013 році НТШ виповнилось 140 років. Видавнича спадщина цього поважного поширювача українського друкованого слова налічує тисячі томів збірників, монографій, часописів тощо. Із захопленням переглядаю виданий «Кобзар», наукову і дослідницьку літературу. Та з приємністю отримую в подарунок останні номери Вісника НТШ, що є моїм найулюбленішим виданням, які я із задоволенням використовую для поповнення своїх краєзнавчих знань. 

Кожного року на Книжкову толоку приїжджає багато авторитетних видавництв, серед яких Львівське державне видавництво «Каменяр», якому, до речі, недавно виповнилось 72 роки. Тетяна Грунська – письменниця, яка свої книги видає саме тут. І ось цього року вчергове зустрічаю Тетяну. На моє запитання «Що для вас «Книжкова толока» в Миколаєві? – відповідає «Це – кольоровий камінчик в річці зацікавлення» І побажала, щоб кола хвиль з кожним роком ставали ширшими, сягаючи навіть байдужих до читання та книжки.

На книжкову толоку справді приїхало багато видавництв із якісним хорошим товаром - українською книжкою, з широким запитом – від наукової до художньої літератури. А скільки цікавих книжок було для дітей та молоді, профільної літератури, освітньої! Тільки був один важливий нюанс - не було покупця, вірніше сказати, його було дуже мало. І як показали мої опитування у жителів міста Миколаєва, все відбувалося з двох причин: перша – тяжкі політичні події в Україні, друга – відсутність культури читання., як у місцевої еліти, так у простих жителів. На книжковій толоці не було жодного депутата, не видно було й чиновників та місцевої інтелігенції, як у народі прийнято говорити, вчителів, культпрацівників району, медиків. Дехто може таки послатися на події… Але прийти до гостей, які приїхали з різних регіонів України, мабуть варто.

Федір Шишман, письменник із Донеччини, дуже вражений такою кількістю видавництв та письменників у Миколаєві на толоці, а ось щодо глядачів, лише скромно побажав, щоб було більше наступного року.
На захід приїхали приїхало немало небагато аж 20 видавництв і понад п’ятдесят письменників, перекладачів та істориків. Серед учасників: Марія Чумарна, Богдан Стельмах, Марія Людкевич, Ліліана Косоновська, Руслан Гуменюк, Тарас Прохасько, Олександр Гаврош, Петро Кралюк, Володимир Лис, Микола Посівнич, Володимир Шовкошитний, Дара Корній, Галина Вдовиченко, о.Ігор Цар, Ярослав Сватко, Олександр Смик, Люба Долик, Іван Гентош, Лілія Мусіхіна, Катя Тихонова, Олександр Свєтогоров, Зенко Филипчук, Люба Проць, Василь Пасемків, Ганна Осадко, Василь Кузан, Ніка Нікалео, Анна Хома, Петро Шкраб’юк, Василь Пилипюк та інші.

В актовому залі кожен письменник мав можливість представити свою творчість у тому ракурсі який вважав найкращим, а слухач оцінював оплесками. Проте майже військові події в Україні і 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка – це тема, яку висвітлював у своїй творчості кожен автор. Як також дуже гостро відчувалося римування слів війна і весна, над якими поети раніше навіть не задумувалися. З біганням по шкірі мурашок слухали виступ поетки Лілі Мусіхіної, яка ще не може оговтатися від бойових подій на Майдані, де вона перебула майже увесь майданівський час. А ось Юлія Курташ, читаючи свої поезії, зверталася до влади, якої не бачила не те що в залі, а й на Книжковій толоці загалом, із проханням зрозуміти поета, адже лірика потрібна сьогодні тому, що це недовершена покута, і що вона стосується, як ніколи раніше, сьогоднішніх кровавих подій, з яких усім нам варто робити висновки.

Першого дня, в п’ятницю, письменники провели літературні зустрічі в школах Миколаївського району, наступного дня виступали в актовому залі перед глядачами, а дитячі письменники, художники та майстри з писанкарства проводили майстер-клас з дітьми. В рамках Книжкової толоки було оголошено голосування на нагороду "Книжкової толоки". За книгу "Львівська гастроль Джіммі Хендрікса" Андрій Курков проголосувало найбільше читачів – 160.

Книжкова толока у Миколаєві відбулася. Вона вчергове показала високий рівень самоорганізації письменників та видавців, а головне – великий внесок у культурний розвиток і патріотизм, любов до книги і свого народу приватного підприємця Люби Хомчак. 
Готуючи матеріал, опитала 30 учасників заходу «Чим є для вас толока?» І ось як мені найчастіше відповідали: «Толока – це зустріч письменника і читача», «Толока – це куточок, в якому розмовляють книжки з своїми друзями-читачами», «Толока – це єдине місце зустрічі з друзями-поетами», «Книжкова толока – це літературний бум у маленькому куточку України».

Галина Фесюк, 
член української асоціації письменників